Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— О, це цікавезна штука. Мабуть, ти не маєш права мені розповідати, яке в тебе завдання?.. Так я й думав. Ну, кажучи просто, наскільки я розумію, вони егалітарні, бо дуже поважають конкретну особу як індивіда, так? А поважати індивідуальність інших людей неможливо, якщо зосереджуватися на власній індивідуальності абстрактно, ізольовано. Ідея в тому, що ти є індивідом настільки ж, наскільки ти існуєш у соціальній матриці інших, які поважають твою індивідуальність і твоє право на свободу вибору. Це конкретна індивідуальність: індивідуальність, яка визнає, що існує завдяки спільній повазі, яку проявляють усі інші індивіди, а отже, їй варто так само поважати їх у відповідь. Тож абстрактний індивідуум — ґаруда, що на якийсь час забув, що він чи вона — частина більшої одиниці й зобов’язаний чи зобов’язана поважати всіх інших індивідів, які можуть обирати.
Він надовго замовк.
— То як, Айзеку, розібрався? — тихо запитав Ґед, перш ніж розхихотітися.
Айзек був не певний цього.
— От слухай, Ґеде, якби я тобі сказав «крадіжка вибору другого рівня з неповагою», ти би знав, що зробив ґаруда?
— Ні... — Ґед замислився. — Ні, не знав би. Звучить погано... Але, думаю, в бібліотеці є книжки, які можуть пояснити...
Цієї миті в поле зору Айзека потрапив Лемюель Голуб.
— Слухай, Ґеде, — поспішно перервав його Айзек. — Я перепрошую і всяке таке, але мені дуже треба поговорити з Лемюелем. Можемо продовжити пізніше?
Ґед усміхнувся без жодного сліду невдоволення і помахав Айзеку на прощання.
— Лемюелю... на два слова. Може бути вигідно.
— Айзеку! Завжди радий мати справу з людиною науки. Як ведеться вам, розумникам?
Лемюель відкинувся на стільці. Вдягнений він був, як справжній чепурун. Куртку мав бордову, жилет — жовтий. На голові стримів невеличкий циліндр. З-під нього вибивалася копиця жовтявих кучерів, зав’язаних в очевидно ненависний їм хвостик.
— Розумників, Лемюелю, завело в глухий кут. І саме тут, друже мій, ти можеш стати у пригоді.
— Я? — Лемюель Голуб криво всміхнувся.
— Так, Лемюелю, — саркастично мовив Айзек. — І ти можеш посприяти розвитку науки.
Айзеку подобалось жартівливо спілкуватися з Лемюелем, хоча молодший товариш дещо бентежив його. Лемюель був аферистом, донощиком, торгівцем краденим... класичним емісаром. Він вирубав собі прибуткову маленьку нішу, заробивши репутацію найефективнішого посередника. Посилки, інформацію, пропозиції, повідомлення, біженців, товари — чим би не хотіли обмінятися люди, не зустрічаючись, Лемюель міг це доставити. Він був безцінним для людей на зразок Айзека, які хотіли щось упіймати в кримінальному світі Нового Кробузона, але при цьому не промочити ноги й не забруднити руки. Так само й мешканці того «іншого» міста могли скористатися послугами Лемюеля, щоб дотягнутися до світу більш-менш легального і при цьому уникнути безпорадного борсання на мілині під дверима варти. Таким чином, не вся робота Лемюеля була пов’язана з обома світами: дещо з того, що він робив, було цілком легальним чи цілком нелегальним. Однак спеціалізувався він на перетині кордону.
Існування Лемюеля не можна було назвати стабільним. Він був безпринципним і брутальним — за потреби навіть жорстоким. Якби справи стали надто небезпечними, він би без тіні сумніву покинув будь-кого, хто з ним співпрацював. Усі про це знали. Лемюель ніколи цього не приховував. Він відзначався певного чесністю. Він ніколи навіть не прикидався, що йому можна було довіряти.
— Лемюелю, юний вороже науки, — сказав Айзек, — я тут роблю невеличке дослідження. Для нього мені потрібно роздобути екземпляри деяких видів. Йдеться про будь-що, що літає. І тут у гру вступаєш ти. Розумієш, людина мого становища не може волочитися по Новому Кробузону в пошуках довбаних короликів... Людина в моєму становищі повинна мати змогу кинути клич, і крилаті істоти будуть самі падати їй до рук.
— Айзеку, старий друже, то подай же оголошення в газету. Навіщо зі мною говорити?
— Тому що я говорю про дуже, дуже багато екземплярів, і я не хочу знати, як їх здобули. І потрібне розмаїття. Я хочу побачити якомога більше летючих створіннячок, а деяких із них розшукати важко. Наприклад... якби я хотів, скажімо, роздобути аспіда... я би міг заплатити капітанові якогось піратського судна найвищу ціну за паршивий напівмертвий екземпляр... або я можу заплатити тобі, щоб ти відправив одного зі своїх шановних колег звільнити якогось бідного придушеного маленького аспіда з якоїсь довбаної золотої клітки в Східному Ґідді чи в Ободі. Ясно?
— Айзеку, друже мій... починаю тебе розуміти.
— Звісно ж, розумієш, Лемюелю. Ти ж ділова людина. Я шукаю рідкісних летючих істот. Мені потрібні штуки, яких я ніколи й не бачив. Мені потрібні незвичайні летючі штуки. Я не плататиму преміум-ціну за кошик чорних дроздів — хоча не подумай, будь ласка, що мені не потрібні дрозди. Я з радістю прийму дроздів, галок, кого там ще. Та навіть голубів, Лемюелю, твоїх тезок. Але ще з більшою радістю я прийму, скажімо, бабок-змій.
— Вони рідкісні, — сказав Лемюель, пильно дивлячись на своє пиво.
— Дуже рідкісні,— погодився Айзек. — Саме тому за хороший екземпляр можна буде отримати чималенько грошви. Розумієш, про що я, Лемюелю? Мені потрібні птахи, комахи, кажани... а також яйця, і ще кокони, і личинки — все, що колись перетвориться на летючу штуку. Насправді це може бути навіть корисніше. Все, що має вирости до габаритів собаки, не більше. І нічого небезпечного. Хай яким досягненням був би впійманий друд чи повітряний носоріг, мені вони не потрібні.
— А кому вони треба? — погодився Лемюель.
Айзек засунув п’ятиґінеєву купюру в нагрудну кишеню Лемюеля. Чоловіки підняли келихи й випили разом.
Це все відбулося напередодні ввечері. Айзек розслабився й уявив, як його прохання повзе кримінальними завулками Нового Кробузона.
Раніше Айзек вже користувався послугами Лемюеля — коли йому була потрібна рідкісна чи заборонена сполука, або рукопис, який лише в кількох примірниках існував у Новому Кробузоні, або інформація, як синтезувати нелегальні субстанції. Айзеку видавалось дуже кумедним, що в перервах між розбірками банд і торгівлею наркотиками найкрутіші представники кримінального світу Нового Кробузона серйозно візьмуться за пошуки пташечок і метеликів.
Наступного дня була безділя, раптом згадав Айзек. Він уже кілька днів не бачив Лін. Вона навіть не знала про його замовлення. Вони договорилися про побачення, зринуло в пам’яті. Вечеря разом. Він міг ненадовго відкласти дослідження і розповісти коханій про все, що сталося. Йому подобалось очищати думки від накопиченого безладу й ділитися ним із Лін.
Лубламая і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю», після закриття браузера.