Читати книгу - "Шизґара"

— Санько підігнав, — невизначено відповів Олексій.

— Мені не підійшли, а Олексі — саме те, — не став заглиблюватися в подробиці друг. Пошив у штанів був дуже вмілим, котон — імпортним, якого в нас не купиш, всі знали, що Сашкові батьки час від часу отримують посилки «з-за бугра», отже, підозр щодо «самопальності» шедевру ні в кого не виникало.

— Скільки віддав? — поцікавився Котя.

— Це вже наше діло, — обрізав небажану тему Сашко.

— Я до того, що я би теж такі придбав, — пояснив провідний механік району.

— Якщо будуть, я тобі першому скажу, — незворушно збрехав Шварцберг.

Отже, рекламувати себе як кравця Сашко явно не збирався.

Пошити штани в ті часи коштувало десять карбованців, і Сашко міг би підробляти, обшиваючи знайомих та набиваючи водночас руку. Та часу на те в нього не було, бо мав він уже налагоджений бізнес: діставав бажаючим грамплатівки студій «братніх країн»: болгарського «Балкантона», східнонімецької «Аміги», чехословацького «Супрафона», польської «Музи» та югославського «Юготона». Слово «платівки» ним принципово не вживалося, виключно — «плити», в крайньому разі — «диски». Спеціалізуватися на «демократах» було не так престижно, як на «фірмІ», але й «головняків»[38] від них — жодних: з соцтабору платівки невеликими партіями — на всіх меломанів явно не вистачить — приходили прямо на бази та в магазини фірми «Мелодія», головне — знати, як їх там взяти, а далі — справа техніки. І жодних нікому не потрібних дурниць на кшталт зустрічей з іноземцями… Державна ціна такої платівки була три керебе п'ятдесят коп.; а продавалися «демократи» рублів за десять — п'ятнадцять, чехословаки — до двадцяти п'яти, бо писали не лише свій, а й західний популярний музон — рок і поп, а «юги», які теж це робили, але значно якісніше, доходили до сорока.

Не цурався Сашко й дрібних заробітків: за півтора-два «рябчики»[39] переписував зі своїх «плит» замовникам на бобини альбоми популярних виконавців. Для того в нього був пристойний програвач і непоганий магнітофон. Так що ще й шити на хаті часу йому явно бракувало.

Олексій крадькома зиркав на Ленку, розглядаючи її геть новими очима. Вона була таки кльова: невисока, ладна, голос приємний. А дівчина інколи перехоплювала його погляд і ледь помітно йому всміхалася. Як відчула щось.

Десь о восьмій Стрілецька сказала, що їй час додому, стала прощатися й раптом запитала:

— Олексію, ти мене проведеш?

О цій порі влітку ще добре видно, йти їй — у другий дім за дорогою, і ця пропозиція була явним актом уваги з її боку. Сам факт разового проводжання ні до чого не зобов'язував, Олексій звівся на рівні й оголосив товариству:

— Друзі, радо побув би з вами ще, але — не можу. Всім до побачення!

Дівчина невимушено взяла його під руку, і вони пішли, а весь «п'ятак» мовчки дивився їм услід.

Під під'їздом вона спитала:

— Ти подзвониш?

— Тільки-но хотів спитати телефон, — викрутився він.

— Дуже легко запам'ятати: пів на п'яту.

— Як це? — не второпав він.

— А так: перші дві цифри — як у всіх на районі, а потім шістнадцять — тридцять, пів на п'яту.

— Дійсно, легкий, — з першого разу запам'ятав він цей номер на все життя.

— Ну, тоді бувай, — помахала вона долонькою й щезла за дверима.

…На собачий майданчик Белс прийшов разом із Іриною, коли всі вже зібралися.

— А ми ходили на «Супер-8», — похвалився він і обійняв дівчину за плечі. Вона ніяк не відзначила цього жесту, буцімто було це для неї звичайною, природною річчю.

Компанія зовсім не відреагувала на таку демонстрацію студентом свого нового статусу: всі промовчали, лише Щербанюк ледь помітно смикнув кутиком рота.

Олексій побув на пустирі зовсім недовго, рівно стільки, скільки знадобилося Весті, й заспішив, збрехавши, що в нього є невідкладні справи.

Він ішов додому, смалив «Експрес», — батьки знов почують тютюновий запах і сваритимуть, але то видавалося неважливим, — і згадував слова Миколи Можайського: ні, от дійсно, вона що — неповторна королева, кінозірка, місцева Міу-Міу? Через неї тепер світ — як дошками забитий? Хай сама потім лікті гризе: є й інші дівчата, аж ніяк не гірші. Та ж Ленка. І телефон в неї легко запам'ятовується: пів на п'яту.

Досвіду стосунків з дівчатами чи хоча би досвіду почуттів до дівчат Олексій, живучи досі суто хлопчачим життям, майже не надбав. Хіба що був закохався в чотирнадцять років. Тоді він почав дружити з неймовірно гарною однокласницею Маргаритою. Вона аж так йому сподобалася, що він навіть подарував їй свого зошита з віршами — зрозуміло, про неї.

Це сталося наприкінці навчального року, а на канікули батьки доправили її до якогось табору десь під Свалявою. Він писав їй листи й дуже дивувався, що нема жодної відповіді. А потім прийшов лист від незнайомого хлопчика: «Олексію, я в загоні поштар, мені подобається Маргарита, тому твоїх листів вона ніколи не отримає, як і ти від неї». Потім вона приїхала й кидала слухавку, коли Олексій дзвонив, а 1 вересня з розмаху жбурнула йому на парту того нещасного зошита зі словами: «Я тобі стільки листів написала, а від тебе — хоч би сторіночка! Більше не підходь до мене!» Ну, і ще дещо, як уміють гарні жінки. Наступного дня він мовчки поклав їй на парту листа від незнайомого хлопчика, усе з'ясувалося, але вже щось зламалося і, хоч легка симпатія з обох боків залишилася, більше вони не дружили.

А зошит з наївними віршами незабаром десь загубився.

13. Запах Ленусі

На «Супер-8» вирішили йти всім «п'ятаком». Сорока спочатку відмагався, мовляв, чого я там не бачив та я туди вже ходив і мені вистачило. При тому, встигли вони з Ксюхою покататися чи потрапили під роздачу без катання, добитися від нього так і не вдалося. Затявся: не піду та край! Став, як триста спартанців — не зрушиш. Що тільки йому не говорили — відмовлявся, хоч ріж його. Нарід уже із розумінням рукою махнув, але тут до справи взявся рудий Котя:

— Старий, ти чьо, в натурі? То ти один був, а тепер он яка шара[40] валить: увесь П'ятак, а ще — купа народу з Кудрі та Ліхачова. Рил двадцять тільки чуваків. Так що не бзди.

Вельмишановний Б. Грінченко вважав, що це слово означає «испустить в?тры»; в прямому значенні так воно і є, а от в переносному, якого класик не зазначив, це буде