Читати книгу - "Престиж"

І так далі. Аж до ранку.

Коли надворі розвиднилося і крізь вікно проникло сіре, гнітюче світло дощового дня, я сказав:

— Ось що я вирішив. Чому б тобі не навідатися до Енджера? Я скажу, що необхідно передати, а ти повториш мої слова й переконаєш його, що саме ця таємниця йому потрібна. Дозволяю робити все, що завгодно, аби він повірив, що ти вкрала мій секрет. Потім ти повернешся сюди, і якщо присягнешся ніколи не допомагати Енджеру, і якщо — лише за цієї умови — я тобі повірю, ми можемо почати з чистого аркуша. Згодна?

— Усе буде виконано сьогодні,— пообіцяла вона.— Хочу назавжди викреслити Енджера з мого життя!

— Спершу я піду до майстерні. Маю подумати, що можна повідомити Енджеру, не зашкодивши нам.

Без жодних пояснень я покинув її, сів у омнібус і поїхав до Елджин-авеню. Влаштувавшись нагорі, я спокійно курив люльку і розмірковував, чи не засліпило мене кохання настільки, що я ризикую втратити все, чого досяг.

У майстерні проблему було ретельно проаналізовано. Хоча йшлося про доволі серйозну загрозу, такі прикрості неодноразово траплялися за роки існування Угоди, і я зрозумів, що особливих труднощів не виникне. Так, було важко, але Угода зберігає свою силу. Ба більше, на знак підтвердження моєї непохитної віри в Угоду зазначу, що саме я залишився в майстерні, тоді як я повернувся до помешкання.

Вдома я продиктував Олів текст, і вона записала його своїм почерком. Дівчина нервувала, проте була налаштована виконати завдання. Згідно з моїм планом, ми мали спрямувати Енджера хибним шляхом, запропонувавши йому не лише правдоподібну інформацію, а щось нове, до чого він не додумався би самостійно.

Олів узяла аркуш і виїхала з Горнсі о 14:25. Повернулася пізно — о 23:00.

— Справу зроблено! — скрикнула вона, переступивши поріг.— Я передала йому твоє послання. Навряд чи ми колись побачимося. Ясно одне — я довіку не розмовлятиму з ним і нікому не скажу доброго слова про нього.

ХХVIIІ

Я ніколи не питав, що сталося за вісім із половиною годин її відсутності і чому їй знадобилося стільки часу, аби передати записку. Як розповіла мені Олів (певно, це була правда, адже простішого пояснення годі уявити), вона, проїхавши через весь Лондон, не застала Енджера вдома, бо він виступав в іншому кінці міста, і їй довелося довго чекати. Того нескінченного вечора мене переслідували зловісні фантазії про те, що Олів — подвійна агентка, яку може вдруге завербувати її попередній начальник. Я розглядав два варіанти: або вона назавжди зникне, або повернеться, щоб виконати нове завдання.

Утім, та історія трапилася наприкінці 1898 року, а я пишу ці рядки у знаменний час — січні 1901. (Важко не думати про події зовнішнього світу. Напередодні того дня, коли я сів за щоденник, відбувся похорон Її Величності королеви Вікторії, а тепер період жалоби в країні добігає кінця.) Тоді, понад два роки тому, Олів дотримала слова й повернулася до мене. Вона досі залишається зі мною, виконуючи всі мої бажання. Моя кар’єра складається чудово, моя репутація досвідченого ілюзіоніста є непохитною, моя родина збільшується, моє матеріальне становище цілком мене влаштовує. Я утримую дві сім’ї і щасливо живу з двома жінками. Енджер не турбував мене, відколи Олів повідомила йому брехливу інформацію. Довкола панує спокій; після бурхливих років я нарешті знайшов мій маленький рай.

ХХІХ

Змушений зробити цей запис у 1903 році. Я хотів навіки попрощатися зі своїм щоденником, але обставини склалися інакше.

Руперт Енджер раптово помер у віці сорока шести років. Він був на рік молодшим від мене. Згідно з повідомленням «Таймз», смерть настала внаслідок ускладнень після травми, отриманої під час виступу в якомусь театрі в містечку Суффолк.

Я кілька разів перечитав цю статтю та іншу, значно коротшу замітку, опубліковану в «Морнінг Пост», шукаючи необхідну мені інформацію, але не виявив нічого нового.

Я вже давно підозрював, що з ним щось не так. Коли ми бачилися востаннє, він мав кепський вигляд. Скидалося на те, що його здоров’я підточує хронічна хвороба.

Підсумовую все написане у двох некрологах — зараз вони лежать переді мною. Енджер народився 1857 року в графстві Дербішир, але в юності перебрався до Лондону, де всі ці роки виступав як ілюзіоніст і досяг неабияких творчих успіхів. Об’їхав із гастролями всю Велику Британію та Європу, тричі побував у Новому Світі, причому остання подорож відбулася на початку цього року. Розробив кілька відомих ілюзіоністських номерів, зокрема «Сонячний ранок» (із величезного жбана, що здавався намертво запаяним, на очах у публіки з’являлася асистентка), який перейняли й додали до свого репертуару чимало фокусників. Останнє відкриття — трюк «Блискуча мить», що його він виконував того фатального вечора. Будучи визнаним майстром, Енджер часто відвідував різні приватні заходи й нечисленні зібрання, куди його залюбки запрошували. Він був одружений, мав сина й двох дочок; до кінця своїх днів мешкав із родиною в районі Хайгейт. Регулярно виходив на сцену, доки не став жертвою нещасного випадку.

ХХХ

Мені сумно писати про смерть Енджера. Такою була трагічна розв’язка низки подій, що відбувалися впродовж останніх двох років. Я жодним словом не обмовився про них, оскільки, на мій превеликий жаль, вони загрожували посиленням нашої ворожнечі.

Як зазначалося вище, я насолоджувався стабільністю і досяг гармонії як в особистому, так і в професійному житті. Я переконав себе, що якщо Енджер здійснить нову атаку або якось провокуватиме мене, просто відмахнусь від нього, як від настирливої мухи. Я мав усі підстави вважати, що розставив усі крапки над «і» в наших стосунках, передавши йому записку через Олів. Мій задум полягав у тому, щоб збити його зі сліду, змусити шукати неіснуючий секрет.

Той факт, що він зник із мого поля зору на цілих два роки, підтверджував, що моя хитрість спрацювала.

Однак щойно я закінчив першу частину цієї оповіді, як натрапив на рецензію на виставу, що йшла в театрі «Емпайр» у Фінсбері-парк. Руперт Енджер був одним із запрошених артистів, але, судячи з усього, його номер не став окрасою програми. Автор мимохідь згадував: «Приємно бачити, що його талант не потьмянів». Напрошувався висновок, що він переживав професійну кризу.

Два чи три місяці по тому все змінилося. В одному зі спеціалізованих журналів з’явилося інтерв’ю з Енджером, що супроводжувалося його портретом. Якась щоденна газета опублікувала в редакторській колонці замітку про «відродження мистецтва ілюзіонізму», наголосивши на тому, що виступи деяких фокусників знову набувають популярності в мюзик-холах. Серед кількох відомих імен фігурувало ім’я Енджера.

Трохи згодом — за певний проміжок часу, необхідний для підготовки матеріалу,— в одному з журналів, що розповсюджувався у вузьких колах професіоналів, за передплатою, вийшла докладна стаття, присвячена Енджеру. Його нинішню програму назвали «тріумфальним досягненням у царині сценічної магії». Критик особливо відзначив новий трюк під назвою «Блискуча мить». На його думку, йшлося про надзвичайно високий рівень артистичної техніки. Якщо містер Енджер не розкриє свої секрети, писав