Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

Після цієї дивної розмови з Ксенією я вирішив прогулятись. Повернувся я доволі пізно. Коли зайшов у свою кімнату, то почув якийсь шум на балконі. Я відчинив двері й помітив Мію, яка дивилась в мій телескоп. Я підкрався непомітно, дівчина аж підскочила й мій прилад ледь не розбився. Тепер в списку "Куди Мії не можна наближатись" з'явилася ще й частина балкона, де розташований мій телескоп. Я був доволі емоційним, коли помітив, як моя улюблена річ ледь не перетворилась в брухт. Мія взяла його без дозволу й отримала взамін на цей вчинок моє невдоволене обличчя і мінілекцію на тему: "Мої речі не можна брати без мого дозволу". Вона образилась на мене через це. Я вже навіть звик до її невдоволеного обличчя, нахмурених брів і зімкнутих в одну лінію губ. Вона ображалась неначе маленька дитина і це викликало усмішку. Проте, я стримався, бо все ще злість переважала над всіма іншими почуттями...

Я розумів, що уникати Мію немає сенсу і я справді хотів поговорити з нею і розібратись у всьому. Проте, через тренування в мене не було на це часу. Перед грою я помітив, що Мія теж прийшла подивитись на матч. Десь глибоко в душі, я хотів, щоб вона вболівала за мене, але швидше за все, її просто затягнули сюди подруги й вона була змушена прийти. Справді, це так наївно і по-дурному... Я похитав головою і всі ці думки покинули мене.

— Дівчатка, ви прийшли на нас подивитись? — запитую я, натягаючи на голову блакитну кепку. Сьогодні так спекотно, що без головного убору не обійтись.

— Аякже, розмріявся, — відповіла Мія. З її саркастичного тону я зрозумів, що вона все ще ображається на мене через нашу міні-сварку на балконі.

— Сестричко, ти чого? — Я широко їй усміхнувся, а вона скривилась. Я взяв її на руки й почав кружляти. Мія міцно вчепилась нігтями в мою шию. Я ледве стримав свій стогін, який так і хотів вирватись з мого горла. Як же мені подобалось торкатись до неї і відчувати її запах. Я надіявся, що напруга мені нами зникне, але сестричка лютувала.

— Алексе, ти божевільний? Негайно опусти мене! — закричала вона, дивлячись на мене своїм вбивчим поглядом.

— Ммм... Моя солодка булочка з корицею, ну усміхнись ти. — Я опустив її на землю, але все ще продовжував тримати за талію. Я доторкнувся до їх пухких щік. Її м'яка шкіра під моїми пальцями відчувалась так добре. Мія розлючено пискнула й схрестила руки на грудях. — Дам тобі кубок потримати.

— Розмріявся! Його спочатку виграти потрібно. — Я хотів розсміятися їй прямо в лице, але стримався. У тому, що ми виграємо «Залізних птахів» немає жодних сумнівів.

— Люба, ця перемога вже наша, — солодко прошепотів я, нахилившись до Мії. Я заправив прядку її світлого волосся за вухо, щоб я мав змогу краще роздивитись її лице. Вона виглядала неперевершено, навіть у цьому спортивному оверсайз костюмі.

— Ага, — вона пафосно закотила повіки. Або ця дівчинка зовсім нічого не розуміла в футболі, або вона наклала на нашу команду порчу, щоб ми не виграли, бо іншого варіанту я не бачив. Ми точно переможемо.

— Можу укласти парі.

Так! Я вирішив скористатись ситуацією. Я знав, що ми переможемо і мені хотілось отримати за це якусь винагороду. Мієчка з задоволенням прийняла мій виклик. Я вже в думках смакував перемогу.

Всю гру я поглядав на трибуни. Мія була зосереджена на грі. В другому таймі ми з Джеремі забили два голи. Гра була доволі напружена і наші суперники боролись до останнього, але ми були набагато сильніші.

Я самовдоволено посміхнувся, коли все закінчилося. Весь цей час я думав про наш майбутній поцілунок на який ми й посперечалися. Я хотів відчути її ніжні губи на своїх. Мені хотілось дізнатися їх смак, дослідити кожен їх міліметр, вдихнути її аромат і постійно доторкатись до кожного міліметра її шкірі. 

Я швидко зняв з себе форму, прийняв душ і поспішив на трибуни. На щастя, Мія все ще була там. Добре, що вона не втекла, бо сил бігати за нею в мене вже не було. Вона виглядала засмученою. Невже так сильно хотіла перефарбувати моє волосся в лавандовий? Я самовдоволено пирскнув і побіг до неї.

— Ну що ж, принцеско, пора віддавати борги. Надіюсь, що цілуєшся ти краще, ніж готуєш. — Я вирішив пожартувати, але мої слова знову зачепили її. Вона жбурнула в мене пляшкою з водою і розчаровано глянула. В її погляді я побачив біль, який вона раніше всіляко намагалась приховати, а за ним пішла ненависть.

Я справді не хотів її образити. Чорт! Це вже втретє за останні три дні. Здається, я поводжусь, як останній кретин.

Ще хвилину тому я радів, що Мія не втекла, а зараз я вже біг її наздоганяти. Доля вирішила мене провчити. Гаразд, я на це заслужив.

На щастя, вона не встигла втекти від мене далеко. Зараз ми знаходились в закинутій частині старого парку, який розташований неподалік від стадіону. Мія опустилась на одну з лавочок і піджала свої коліна до живота. Її тіло здригалося від схлипувань. Я довів її до сліз і зараз відчував себе повним ідіотом, який не вміє тримати язика за зубами.

Якби мама була жива, то б навчила мене правильно поводитись з дівчатами, а так я вмів лише ображати їх. Ех...

Я спробував її обійняти, але Мія штовхнула мене ліктем в бік. Хммм, а в неї сильний удар. Цікаво, вона б змогла вкласти суперника на рингу? Щось я відхилився від головного. Зараз не час думати про бої!

— Пробач, діамантику. Це був всього лише невдалий жарт. Я не хотів тебе образити.

Я присів на коліна і глянув на неї. Вона забрала руки з обличчя й глянула на мене своїми заплаканими очима. Вона почала витирати сльози й повільно опустила ноги на землю.

— Останнім часом ти лише й робиш те, що ображаєш мене, Алексе. Ти прийшов по свій приз? Прошу, — вона вказала рукою на свої губи. — Покінчимо з цим і ти даси мені спокій.

Я дуже хотів її поцілувати і я мав на це право, але моя совість не дозволила мені так вчинити з нею. В моїй пам’яті звучали слова Ксенії. Якщо вона ніколи не зустрічалась з кимось, то можливо вона й ніколи ні з ким не цілувалась? Уф... Чому все так складно? Я не хотів, щоб її перший поцілунок асоціювався з якимось дурним парі, слізьми й ненавистю.