Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кімната, яку мені виділили, за розмірами була більшою, ніж вся орендована квартирка в Шедані. Височенна стеля прикрашена фігурною ліпниною, старовинні дерев'яні меблі, лакований паркет і ліжко з порожніми стійками для балдахіна, - все нагадувало імперське минуле Ізаріди. Навіть на комоді з металевими ручками стояв литий свічник.
Можна було уявити себе титулованою особою, яка приїхала на бал до імператора. Але я ніяк не могла позбутися відчуття, що перебуваю в склепі. Не менш гарному і стародавньому, але просоченому неприємною атмосферою, що давила на скроні.
Мене огортав запах свіжої білизни, старого дерева та дощу. За вікнами тихо шелестів дощ, ніби хотів затопити острів. У кімнаті було темно та прохолодно. Начебто це ідеальні умови для сну, але мені не спалося.
Матрац здавався надто жорстким, а, заплющуючи очі, я бачила хлопчика, який заглядав у прочинені двері кабінету. Невже мені здалося, що там хтось був? Не могли ж три сильні демони не помітити примару?
Втупившись у рівну стелю, стиснула кулаки. У моєму житті було багато сумнівів, але єдине, в чому я могла бути впевнена, це в собі. А зараз мені пропонують засумніватися у власному психічному здоров'ї?
Усвідомивши, що спати я зовсім не хочу, відкинула ковдру та встала на ноги.
Серапіна позичила мені нічну сорочку. Вона теж була у стилі часів цього особняка. Зараз більш відкритими роблять сукні, ніж цей наряд з воланами на плечах, а довжиною нижче щиколоток. У такій ходити треба обережно, щоб не заплутатися у власному поділі. Капці я проігнорувала і попрямувала до ванної кімнати. У цей момент мала визнати, що подібна розкіш, як особиста ванна для кожної гостьової кімнати, це справді по-імператорськи. Добре, що нові господарі зробили нормальну систему водопостачання та каналізації, тепер до розкоші минулого додалися й сучасні зручності.
Приміщення з білими стінами й без вікон осяяв магічний світильник рівним холодним сяйвом. Босі ступні відчували прохолоду гладкого каменю. Зупинившись над раковиною, відчинила кран, але вода не потекла. Здивовано насупившись, я кілька разів провернула шестерню в один і інший бік.
- Отакої, - зітхнула розчаровано і похитала головою, дивлячись на себе в дзеркало, що висіло над раковиною, але наступної миті застигла на місці. З крана почувся дивний звук. Наче хтось шепотів. Нерозбірливі слова, що зливалися в монотонне шипіння. Ошелешено розглядаючи раковину та кран, я повільно схилилася нижче. Це справді був голос! Здається, чоловічий, але такий хрипкий і слабкий, що я не була певна. Хтось ніби сидів у трубах і щось шепотів. Тон і мелодійність промови, нагадали мені молитву, яку ми мали читати вранці та ввечері в нашій громаді. Але слова продовжували залишатися для мене незрозумілими. Це був незнайомий мені набір звуків, невідома мова.
Раптом кран видав різкий скрипучий звук. Здригнувшись, я відсахнулася, а в раковину ринула багряна в'язка рідина. Ахнувши, ступила назад і краєм ока помітила рух у дзеркалі. Інстинктивно підвела голову, і не втрималася від зойку. За моєю спиною стояв чоловік у чорному костюмі зі знівеченим обличчям.
Різко відскочила убік і обернулася, але нікого за мною вже не було. Приголомшено повернулася до дзеркала, але й там побачила лише відображення порожньої ванної кімнати та відчинені двері до спальні. Опустила очі на раковину, насторожено придивилася до чистої води, що лилася з крана. Через кілька секунд заціпеніння спало з мене, і я рішуче повернула вентиль, перекриваючи потік води. Прислухалася ще раз, але більше ніяких звуків не помітила, і тоді повернулася до кімнати. Швидше запалила світло й озирнулася, але в спальні нікого, крім мене, не виявилося.
- Тут відбувається щось дивне, - пробурмотіла, прикриваючи очі рукою. Про сон більше й мови не могло йти. Напевно, безсоння переслідуватиме мене ще кілька тижнів.
Під закритими віками з'явився образ Локайна. Хлопчика, який знітившись, сидів поруч із Серапіною і майже ні на що не реагував. Серце наповнилося жалістю. Він там один, у кошмарі, що завалився на нього. І в цьому будинку очевидно відбувається щось жахливе! А ніхто з навколишніх цього не помічає! Чи не хоче помічати?
З коридору долинув глухий звук удару. Здалося, що це грюкнули двері. Я різко випросталась і прислухалася. Тихі кроки були ледь помітні лише кілька секунд, а потім стихли. Хто там ходить посеред ночі?
Здоровий глузд підказував залишатися в кімнаті, але я все ж таки повернулася до дверей. Швидко одягла своє взуття і тихо вислизнула в коридор, миттєво опинившись у непроглядній темряві. Світильники по всьому будинку були погашені. Щойно очі звикли до темряви й почали розрізняти обриси предметів, я рушила вперед. Дійшовши до сходів, що вели на третій поверх, зупинилася. На середині прольоту стояв хлопчик. Мені навіть вдалося не здригнутися, розглянувши обриси його худорлявої фігурки.
- Ти щось хочеш мені показати? - спитала пошепки, дивлячись у його беземоційне бліде обличчя. Хлопчик повільно схилив голову вперед, а потім розвернувся і побіг на третій поверх. Щільно стиснувши губи, я попрямувала слідом.
Опинившись у знайомому коридорі останнього поверху, я зупинилася. Дитина стояла біля відкритих дверей. Я пам'ятала, що знаходиться всередині тієї кімнати.
- Може, поговоримо спочатку? - запропонувала тремтячим голосом, повільно прямуючи до хлопчика. Він дивився на мене немиготливим поглядом, завмерши спиною до чорного провалу дверей. - Чому ти мовчиш?
Він продовжував дивитися на мене великими очима, які в нічній темряві здавалися чорними. Лише трохи вище задирав голову, поки я наближалася, щоб не розірвати зоровий контакт.
Нас поділяло всього три кроки, коли сталося дещо лякаюче. З густої чорноти кімнати висунулися руки, схопили хлопчика за плечі й різко сіпнули на себе, затягуючи у темряву.
У мене вирвався зойк, але я відразу заткнула собі рота долонею.
За спиною спалахнуло світло.
- Гвенето, що ви тут знову робите?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.