Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Він не потрібен?

– Ні, але краще не чіпай. Він висмоктує силу із ув'язненого.

– Я не ув'язнена, та й темряви в мені хоч греблю гати. Якщо потрібно, можу трохи передати, щоб ти зміцніла.

– Ні, не потрібно.

– Ти зможеш у такому стані нас звідси перенести?

– Навіть якби я була при повній силі, я б не змогла цього зробити.

– Що? Чому?

– Якби я ще знала… Нам доведеться вибиратися своїм ходом.

– Просто відмінно! З одного боку нескінченний тунель, з іншого – голодний вампір. Ти виживеш, а мені гаплик.

– Іриніє.

– Що?

– Заспокойся і не наводь паніку.

– А я наводжу? Просто коментую події, які відбуваються довкола нас. Якщо вже ідей поки немає, будь добра розповісти, як тебе спіймали.

– Не час для цього.

– Якраз-таки час, щоб не вийшло так, що обидві опинилися в пастці.

– А що ти хочеш почути? Що мої діти обіграли мене? Що й на мене знайшлась управа?

– Я не дорікаю тобі. Просто хотілося б дізнатися, чому вони наважилися на таке?

– Так, так вони розповіли мені свої мотиви.

– Чому ти така зла? Усі колись потрапляють у пастку, просто хтось це помічає, а хтось ні.

– Не зла я, просто втомилася. Гайда вибиратися звідси.

– Як?

– Через двері, звичайно.

– Не знаю, чи знаєш ти про це, але замок змінюється за бажанням вампіра, який через мене збожеволів. До речі, він нас якраз за дверима й чекає.

– Грізна Іринія боїться якогось упиря? – підбурювально підняла брову Ізумі.

– Упиря, який зміг ув'язнити саму Темряву, на хвилиночку.

– Ой, постійно залишаєш останнє слово за собою.

– Та коли таке було?

– Ти сама це щойно довела.

– Та темрява мені в печінку! У сенсі?

– Не лайся!

– Тьху! Вирішімо краще, як бути. Навряд чи попереду є вихід, а ззаду нехай і далеко, на нас чекає мій божевільний наречений.

– То гайда просто підемо до нього і ти поговориш із ним на правах нареченої.

– Ага, а ти потім закопаєш холодний труп, коли Хайден удосталь нап'ється моєї крові.

– Рін, не драматизуй. Однаково є лише один шлях.

– А не можна якось його зробити? З підручних засобів, наприклад.

– Люба, не мороч мені голову. Ходімо вже. Чому ти якогось вампіра боїшся, морок мене за ногу, як дитя мале?

Їй ще раз нагадати, що цей самий «якийсь вампір» її ув'язнив і висмоктав чимало сил?

Для вірності я все ж узяла в руки один смолоскип – хоч якась зброя. Раптом упирі вогню бояться. Хтозна.

Ізумі йшла попереду, я трохи позаду, але зброя була напоготові. Хто його знає, може, ворог вискочить через якусь щілину, як Пилип із конопель.

А може, це спільна постановка? Аж надто швидко Ізумі пожвавішала, та й Хайден за бажання відразу ж до мене присмоктався б, а не в коти-мишки грав.

До речі, цього разу шлях був ніби коротшим. Чи то через те, що тепер я була не одна, чи то через те, що так захотів мій наречений. Ну нічого, якщо це справа кігтів вампіра, ми дізнаємося про це. Як-не-як, вихід уже на горизонті.

Жінку наперед я не пустила. Себе не так шкода, та й у мене хоч подоба зброї є. Поки відволікатиму цього психа, Темрява встигне втекти.

Однією рукою відчиняю двері, другою тримаю смолоскип і намагаюся не підпалити ним своє і без того вогняне волосся, і що я бачу? На широкому підвіконні у фривольній позі розташувався сам киріос Байс у людській подобі.

– Дуже ж я тебе налякав, Рін, що ти так далеко... втекла.

О! Готова цілими днями дивитися, як його самовпевнений вираз обличчя перетворюється на безглуздий і спантеличений.

– Як?.. – спитав чоловік, дивлячись мені за спину.

Як не видати свої здібності та виправдати звільнення опікунки з кайданів і кіл, що світяться?

– Ой! А ти хто? – вдавано притиснула руки до грудей і злякано подивилася на опікунку.

Що? Ти можеш зникнути, а я ні… Не зрозуміла. А Хайден чому так дивиться на мене?

– По-перше, це не я, а по-друге, я випадково, – як дитина, що нашкодила, виправдалася перед нареченим. – Просто повз проходила і ба-бах! Кола спалахнули і згасли, а ланцюги цю гарну жінку відпустили. Це та, хто тобі подобається, так? Ти любиш «жорсткіше»?

– Виправдання таке собі, – прокоментувала мою спробу Темрява.

– Чому ти говориш так, наче ми знайомі? Не хвилюйтеся, я не проти вашого кохання. Навіть згодна на розрив заручин. Компенсацію вимагати не буду. До речі, гарне віконце. Велике та світле. Я піду речі збирати!

Вже збиралася піти, та ось голос упиря своїм тоном до підлоги прибив:

– Рі-і-ін, люба, куди ж ти поспішаєш. Я чекаю на нормальне пояснення.

Всі ми знаємо, що найкращий захист – напад, тож ліпше діяти!

– Це мені варто було б чекати адекватного пояснення. Мій наречений у темному коридорі прикував нещасну слабку жінку до стіни. Ай-яй-яй! Ні стида, ні совісти.

– Як ти могла звільнити саме втілення Темряви від пут? – не повівся білолиций.

Темрява мені в печінку! І як із цього викрутитися?

– Не знаю. От просто йшла, йшла, і гоп! Вона вільна. Ізумі, скажи ж, що так усе й було.

А жінці тільки на радість було дивитись, як я метушуся. Звичайно, раніше я була спокійною та врівноваженою, а з появою цього гада – нервова та психованна.

– Ізумі?

Ой… Але ж лише обрані знають ім'я Темряви… Спалилася.

Що ж… Завжди можна дати задню та втекти. Ноги закороткі, але за спробу мене ніхто не вб'є... напевно.

– Стоя-а-ати… – протягнув наречений, спіймавши мене в тенета чорної павутини… Гей! Так нечесно! Це моя фішка, пародисте чортів.

– Іриніє, негарно тікати від серйозних розмов. Це дитячий вчинок.

– А ти тоді будь ласкавий пояснити, яким чином зміг ув'язнити Темряву і навіщо тобі це.

Я подивилася на упиря, упир невідривно дивився на мене і жоден не поспішав відповідати на запитання співрозмовника. Цікаво, хто перший відкриє рот?