Читати книгу - "Прокляття некроманта, Анна Алаіс"

Принаймні, ліч на це сподівався.

Коли всі кришки опинилися на своїх місцях, Суртаз статечно підлетів до трону і неквапливо опустився на нього. Поклавши посох впоперек підлокітників, він притулився потилицею до кам'яної спинки, давши собі кілька секунд на те, щоб заспокоїтися.

Тепер мало відбутися найважливіше.

Після першого заклинання Суртаз вдоволено зазначив, як рунічні написи на саркофагах спалахнули холодною зеленню.

Після другого заклинання ожили концентричні кола.

Третє заклинання викликало тремтіння в усьому тілі ліча — енергія від саркофагів хлинула до трону і накрила Суртаза нестримною хвилею. Здавалося, все його тіло і посох перед ним охопило таке саме холодне зелене сяйво.

Насилу утримавши концентрацію, ліч прошелестів останнє, четверте заклинання. Єдине, промовлене вголос. Мерехтливе сяйво перетворилось на рівне свічення, і разом із тим Суртаз відчув спустошення. Через силу він поклав руки на підлокітники, поверх посоха, і вловив, як виявлена внутрішня порожнеча поволі заповнюється. Ця енергія була живою та рухливою, і тринадцятий Повелитель відчував її биття точно так, як власний пульс — за життя. 

Ритуал спрацював. Нове Джерело Шалластхадара ожило і зачаїлося глибоко в горах, очікуючи на появу нового покоління некромантів.