Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

В хвилини гордості, коли він думав про своє становище, йому здавалося, що він зовсім інший, відмінний від тих відставних камергерів, яких він зневажав раніш, що ті були вульгарні й дурні, задоволені і заспокоєні своїм становищем, «а я й тепер усе незадоволений, усе мені хочеться зробити щось для людства, — казав він собі в хвилини гордості. — А може, і всі ті мої товариші, так само, як і я, билися, шукали якогось нового, свого шляху в житті і, так само, як і я, силою обстановки, громадянства, породи, тією стихійною силою, проти якої не владна людина, були приведені туди саме, куди і я», — казав він сам собі в хвилини скромності; і, поживши в Москві якийсь час, він не з презирством уже ставився до своїх товаришів по долі, а починав любити, поважати і жаліти їх, так само, як і себе.

На П'єра не находили, як раніш, хвилини відчаю, нудьги і відрази до життя; але та ж хвороба, що виявлялася перше гострими припадками, була увігнана всередину і ні на мить не покидала його. «Для чого? Нащо? Що таке діється на світі?» — питав він себе спантеличено по кілька разів на день, мимоволі починаючи вдумуватись у смисл явищ життя; але з досвіду знаючи, що на запитання ці не було відповідей, він поспішно старався одвернутись від них, брався за книжку або квапився до клубу чи до Аполлона Миколайовича балакати про міські плітки.

«Єлена Василівна, яка ніколи нічого не любила, крім свого тіла, і є однією з найдурніших жінок у світі, — думав П'єр, — здається людям жінкою найвищого розуму і витонченості, і перед нею схиляються. До Наполеона Бонапарта ставилися з презирством усі доти, поки він був великим, а відколи він став жалюгідним комедіантом — імператор Франц прагне запропонувати йому свою дочку за незаконну дружину. Іспанці підносять моління богу через католицьке духівництво на подяку за те, що вони 14 червня перемогли французів, а французи підносять моління через те саме католицьке духівництво про те, що вони 14 червня перемогли іспанців. Брати мої масони клянуться кров'ю в тому, що вони всім ладні пожертвувати для ближнього, а не платять по одному карбованцю на збір для бідних і інтригують Астрея проти Шукачів Манни і дбають про справжній шотландський килим та про акт, значення якого не знає і той, хто писав його, і якого нікому не потрібно. Усі ми сповідуємо християнський закон прощення кривд і любові до ближнього — закон, внаслідок якого ми спорудили в Москві сорок сороків церков, а вчора засікли батогом людину — втікача, і служитель того ж самого закону любові і прощення, священик, давав цілувати солдатові хреста перед стратою». Так думав П'єр, і вся ця загальна, всіма прийнята брехня, хоч як він звик до неї, наче щось нове, щоразу дивувала його. «Я розумію цю брехню і плутанину, — думав він, — але як мені розповісти їм усе, що я розумію? Я пробував і завжди бачив, що й вони у глибині душі розуміють те саме, що й я, але намагаються тільки не бачити її. Отже, так треба. Але мені ж куди дітися?» — думав П'єр. У нього була гірка здатність багатьох, особливо росіян, — здатність бачити і вірити у можливість добра та правди, і занадто ясно бачити зло і брехню життя, для того, щоб бути спроможним брати в ньому серйозну участь. Кожна галузь праці в його очах поєднувалася зі злом і обманом. Чим він не пробував бути, за що він не брався — зло і брехня відштовхували його й загороджували йому всі шляхи діяльності. А тимчасом треба було жити, треба було бути зайнятим. Занадто страшно було бути під тягарем цих нерозв'язних питань життя, і він віддавався першим захопленням, щоб тільки забути їх. Він їздив у всілякі товариства, багато пив, купував картини і будував, а головне — читав.

Він читав і читав все, що траплялось під руку, і читав так, що, приїхавши додому, коли слуги ще роздягали його, він, уже взявши книжку, читав — і від читання переходив до сну, і від сну до балаканини у вітальнях та в клубі, від балаканини до гульні й жінок, від гульні знову до балаканини, до читання та вина, Пити вино для нього ставало все більш і більш фізичною і разом моральною потребою. Незважаючи на те, що лікарі казали йому, що з його корпуленцією вино для нього небезпечне, він дуже багато пив, йому ставало цілком гарно лише тоді, коли він, сам не помічаючи як, перехиливши у свій великий рот кілька склянок вина, почував приємне тепло в тілі, ніжність до всіх своїх ближніх і готовість розуму поверхово озиватися на кожну думку, не заглиблюючись у суть її. Тільки випивши пляшку і дві вина, він туманно усвідомлював, що той заплутаний, страшний вузол життя, якого він жахався раніш, не такий страшний, як йому здавалося. З шумом у голові, балакаючи, слухаючи розмови або читаючи після обіду й вечері, він безперестанку бачив цей вузол, з якого-небудь боку його. Але тільки під впливом вина він казав собі: «Це нічого. Це я розплутаю — от у мене і готове пояснення. Але тепер ніколи, — я потім обдумаю все це!» Але це потім ніколи не наставало.

Натще, вранці, усі колишні питання здавалися такими ж нерозв'язними і страшними, і П'єр квапливо хапався за книжку і радів, коли хто-небудь приходив до нього.

Іноді П'єр згадував, що йому розказували про те, як на війні солдати, перебуваючи під пострілами у прикритті, коли їм нема чого робити, старанно вишукують собі заняття для того, щоб легше переносити небезпеку. І П'єру всі люди здавалися такими солдатами, що рятуються від життя: хто честолюбством, хто картами, хто писанням законів, хто жінками, хто іграшками, хто кіньми, хто політикою, хто полюванням, хто вином, хто державними справами. «Нема ні дрібного, ні важливого, все однакове; тільки б урятуватись від життя, як умію! — думав П'єр. — Тільки б не бачити його, цього страшного його».

II

На початку зими князь Микола Андрійович Волконський з дочкою приїхав у Москву. Князь Микола Андрійович, зі своїм минулим, зі своїм розумом і оригінальністю, а особливо внаслідок послаблення на той час захоплення царюванням імператора Олександра і внаслідок того антифранцузького і патріотичного напряму, що панував у той час у Москві, став відразу ж предметом особливої