Читати книгу - "Дім, в якому…"

вишикувані застебнуті наплічники. У передпокої теж стояли наплічники. На деяких лежали складені куртки. І я раптом зрозумів, що всі, крім мене, вже зібралися. Виникло жаскувате відчуття. Неначе вони будь-якої хвилини могли раптом кудись зникнути, і мені довелося б залишитися самому в порожній спальні — чекати ранку. Це було так неприємно, що я теж чимшвидше позбирав свої речі в сумку. Речей у мене було мало. Альбоми, блокноти, фарби. Светр, який сплів для мене Горбач, і горня — подарунок Шакала.

Табакі крикнув мені, щоб я ліз на стіл допомагати йому з бутербродами.

Цілу наступну годину я був дуже зайнятий. Мазав маслом нарізаний хліб, а оскільки хліба Табакі начикрижив гору, робота здавалася нескінченною. Намазані скибки Табакі прикрашав то тим, то іншим, примудрившись сотворити з невеликої кількості продуктів бутербродів на цілий полк. Я навіть завагався, що ми зможемо стільки з’їсти за одну ніч. Готові бутерброди ми розклали ярусами на чотирьох тарілках, застромивши в кожен по зубочистці.

— Усе! — сказав Табакі. — Я на сьогодні своє відпрацював. Час і розважитися!

Й усамітнився з Лордом у кутку змішувати та дегустувати напої. У цій справі я їм був не помічник.

Поки я прикидав, чим би ще зайнятися корисним, прийшли два Птахологи з матрацами, кинули їх посеред кімнати й пішли.

Потім з’явився Лері в білій сорочці Лорда. У такій зазвичай співає свою арію головний герой з опери «Тоска». Вічно забуваю, як його звати. Загалом, це була дуже оперна сорочка. З мереживами по всьому коміру і з рукавами, що нагадували вітрила. Лері в ній виглядав запаморочливо. Особливо чоботи. Насправді причепурилися всі, тільки не у всіх це так впадало в очі, як у Лері.

Я так і не зліз зі столу. Сидів біля бутербродів, які почали підсихати, відганяв від них Нанетту й малював у своєму щоденнику всіх підряд. Фрагментами.

Знову з’явилися Птахологи. Затягнули складану драбину Стервожера. Русалка зі Спицею принесли круглу тацю — пиріг з начинкою, поставили його поряд зі мною і почали нарізувати. Я схопив ніж і теж почав нарізувати разом із ними. Від запаху пирога в мені прокинувся звірячий апетит. Пиріг був м’ясний і ще гарячий. Навіть не знаю, як і на чому вони його приготували, але точно не на електроплитці. Нарізані шматки ми розкладали на тій-таки таці.

— Давайте скуштуємо, що вийшло, — запропонувала Русалка. — Адже потім він вихолоне.

І ми троє з’їли по шматку, а один дали Грубому. Він так зачавкав, що до нас тут же збіглися інші любителі пирогів. Коли від нього залишилася приблизно половина, у нас вистачило сили волі сховати решту пирога подалі, тобто на шафу. Горбач заліз на стіл, прикрив тацю тазом, щоб уберегти пиріг від Нанетти, і спустився на підлогу, весь якийсь замріяний. Сказав, що одружиться на тій, котра приготувала цей пиріг. Русалка зі Спицею перезирнулися й захихотіли.

— Це колективна творчість, — зізналася Русалка. — Тобі доведеться стати багатоженцем.

Горбач сказав, що з задоволенням ним стане. Причому сказав цілком серйозно. Навіть похмуро. Так, наче зненацька збагнув, що багатоженець — якраз те, чого йому бракувало в житті. Я просто не впізнавав його. Завжди тихий, неговіркий — і раптом обіцянка танців... Літачки... Жарти з дівчатами. Дуже дивно діяв на нього прийдешній випуск.

— Ой, я не встигну переодягнутися! — похопилася Спиця й утекла.

— А ти? — запитав я Русалку. — Ти не переодягатимешся?

— Я — вже, — сказала вона, почервонівши, — вже переодягнулася, щиро кажучи.

— Ох, так, звичайно. Як я міг не помітити! Ти сьогодні надзвичайно ошатна!

Я відчайдушно шукав, що б таке похвалити. Щось таке, чого я не бачив на ній щодня. Не знайшов.

Русалка кивнула. І, витягнувши довге пасмо волосся, показала мені рибку. Зовсім крихітну. Зроблену зі смугастої кісточки невідомого мені плоду. Вона потрясла нею, і в рибці щось застукотіло. Не калатання, але й не зовсім стукіт, щось середнє.

— Там усередині є одна дуже дзвінка насінинка, так що це і рибка, і дзвоник, — пояснила Русалка.

— Он як! — захопився я. — А з чого він?

Вона знизала плечима.

— Сліпий подарував.

Я думав, прийдуть Стервожер із Красунею, Валет, Чорний і, може, ще хтось із тих, хто зазвичай заскакував вечорами. Але гостей виявилося набагато більше.

Стервожер прийшов з Драконом, Ангелом, Красунею та Конем. Рудий — з Вікінгом, Мерцем, Зеброю та Білопузом. З Чорним приїхав Пугач, який у нас узагалі не бував, а ще трохи згодом з’явилися Валет і Кролик. Вони принесли з собою інструменти. Дві гітари, дві флейти й лютню. Стервожер приніс дві пляшки текіли власного приготування. Рудий притягнув банячок з глінтвейном. Дівчина з зеленим волоссям та в довгій вечірній сукні — торбину з пиріжками.

На столі стало дуже тісно, і я спустився спочатку на найближче привіконне ліжко, а потім перебрався на ліжко Чорного.

Усі візки виставили на коридор, у спальні для них не залишилося місця. Сліпого, мабуть, уже не було на ліжку Лері, бо я побачив, як на нього вилізають зі своїми наплічниками Зеб­ра та Мрець.

Рудий кричав, щоб усі сідали, а то глінтвейн вистигне.

До мене підсіла Русалка, чому я дуже зрадів, потім Лері, а наприкінці — задихана Спиця, побачивши яку, я мало не гепнувся з ліжка. Вона була в справжній весільній сукні. Зі шлейфом, фатою та всім, що належиться нареченій. У руках у неї був круглий букетик, перев’язаний блискучими стрічками. Вони з Русалкою насилу вмістили пишну білу спідницю між мною та Лері. Він мусив забитися в найдальший закуток ліжка, а мені довелося втискатися в стіну, щоб цей шифоновий дзвін отримав потрібну йому кількість місця. Після того, як спідницю вклали та розпрямили, Русалка теж сіла, просто накрившись нею, наче сніговою ковдрою.

Мабуть, збоку наша компанія виглядала кумедно. Білосніжка у шлюбних шатах і три гноми, які збентежено вистромили з-під цих шат носи. Усі один по одному підходили й розсипалися в компліментах сукні Спиці, а вона сиділа, червона від збентеження та незвично красива, кивала й раз у раз повторювала «дякую». Я собі подумав — як це все-таки дивно, що весільна сукня, виявляється, може навіть зовсім негарну зробити красунею.

Не встиг я опам’ятатися від потрясіння, викликаного вбранням Спиці, як трапилася зовсім уже дивовижна річ. Прийшли двоє з кемпінгу. Чоловік — худий, неголений, на вигляд навіть голодний, і жінка — велика, руката й широкоплеча. Привів їх Македонський. Посадив на своє ліжко і вручив їм по чашці кави, з таким виглядом, ніби це — правильно. Ніби ці двоє щовечора забігають до нас на каву.

Самі вони явно не почувалися так, як хотів продемонструвати нам Македонський. Вони соромилися та нервували. Сиділи одне коло одного випростано, тихі й напружені, і навіть очей не піднімали. Щось дивне було в тому, як вони трималися, дивне і навіть трохи ненормальне. Багато хто здивувався їх появі, не тільки я. Але ніхто не запитав, чого це вони раптом прийшли — гості є гості, з гістьми треба бути ввічливими.

Хвилин через п’ять після їхньої появи Табакі виліз на драбину, що її, як мені здавалося, принесли для Стервожера, і прокричав, що вітає всіх присутніх і радий повідомити, що буде ведучим на цій Ночі Казок, «бо нас трохи багато тут сьогодні зібралося, і знадобиться координатор».

Усі зааплодували.

— Ми чекаємо ще декількох гостей, після чого можна буде почати! Попрошу тих, котрі сидять поряд зі свічками, приготуватися, ви запалите їх за моєю командою!

Русалка тихо