Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

високооплачувані посади. Крім того, низка винятків із загального правила про прийняття на державну службу за результатами конкурсу встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання застосування ст. 4, 14, 27 Закону «Про державну службу». Згадане вище Положення можна охарактеризувати як рудимент радянського авторитаризму: керівник державного органу сам вирішує питання про проведення конкурсу, сам формує конкурсну комісію, сам приймає рішення про призначення на посаду за результатами конкурсу. Оскільки все це суперечить ст. 38 Конституції і ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, є певна перспектива визнання відповідних призначень на посади державних службовців незаконними, а адміністративних актів про призначення — нечинними. Але ж було б нереальним ставити задачу послідовної реалізації положення ст. 38 Конституції, бо в ньому вміщується не тільки правова норма, а й декларація.

12. Практика мотивування судових рішень потребує значного і рішучого вдосконалення. Значна частина судових рішень мотивується без врахування доводів сторін. Це перетворює письмовий (і усний теж) діалог між сторонами, з одного боку, та судом, — з іншого, у спілкування, сутність якого виражається прислів’ям «на городі — бузина, а в Києві — дядько». Якщо сторона мотивує свої доводи наявністю бузини на городі, то ці доводи у разі їх відхилення суд має спростувати зазначенням у мотивувальній частині судового рішення на відсутність бузини та докази, які підтверджують її відсутність, а не зазначати на противагу доводам сторони про наявність на городі бузини на наявність дядька у Києві.

Якщо позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення Конституції, яке дійсно підлягає застосуванню, то суд загальної юрисдикції вправі безпосередньо застосувати Конституцію і не застосовувати закон чи інший акт, питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду (у відповідних випадках за відсутності сумнівів у конституційності або неконституційності). За наявності сумнівів щодо відповідності Конституції закону чи іншого нормативно-правового акту, що поширюється на спірні правовідносини, провадження у справі має бути зупинене, а суд має звернутись до Верховного Суду України з клопотанням про звернення до Конституційного Суду з поданням на предмет відповідності певного закону чи іншого нормативно-правового акту Конституції України. Але це твердження певною мірою є загальним.

Ст. 46 Конституції встановлює правовий припис, відповідно до якого пенсія не може бути нижчою, ніж встановлений законом прожитковий мінімум. Конституційне положення, що розглядається, має бути кваліфіковане як принцип, оскільки воно має соціально-економічний зміст і його реалізація залежить від стану економіки та фінансових можливостей держави. Неправильним було б як повне ігнорування значення положення частини третьої ст. 46 Конституції як реального нормативного регулятора, так і пряме і беззастережне застосування цього положення до спірних правовідносин. Але пряме застосування частини третьої ст. 46 Конституції на цей час не відповідає засаді розумності як складовій частині принципу верховенства права. Загальновідомою і такою, що не потребує доказування, є та обставина, що значна частина громадян України впродовж уже багатьох років отримує соціальні допомоги, які є основним джерелом існування відповідних осіб і розмір яких є нижчим, ніж прожитковий мінімум. За таких умов при вирішенні справи слід керуватися засадами розумності та правової визначеності як складовими частинами принципу верховенства права (частина перша ст. 8 Конституції України). Реалізація частини третьої ст. 46 Конституції і підвищення всіх видів соціальних виплат та допомоги до рівня встановленого законом прожиткового мінімуму призвели б до такого посилення інфляційних процесів, яке б створило невизначеність стосовно купівельної спроможності грошових сум, що виплачуються як соціальні виплати і допомоги, та обсягу відповідних прав усіх громадян, у тому числі і тих, що отримують такі виплати і допомоги. Тому питання про встановлення соціальних виплат і допомог у розмірі, не нижчому прожиткового мінімуму, відповідно до принципу верховенства права має вирішуватись при складанні Державного бюджету на відповідний рік з урахуванням наявних ресурсів та можливостей фондів соціального страхування, а не на підставі положення Конституції, що вміщує в собі не тільки нормативний регулятор, а й декларації.

Отже, позови про стягнення грошових сум, що складають різницю між прожитковим мінімумом та соціальною виплатою чи допомогою, що є основним джерелом існування, про визнання права на соціальні виплати і допомоги в розмірі прожиткового мінімуму, про покладення на відповідний орган обов’язку встановити соціальну виплату чи допомогу в розмірі прожиткового мінімуму на підставі частини третьої ст. 46 і частини першої ст. 8 Конституції не обов’язково повинні задовольнятись.

13. Ст. 56 Конституції визнає за кожним «право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними повноважень». Це положення підлягає прямому і безумовному застосуванню, оскільки воно, по-перше, закріплює правову норму прямої дії. По-друге, його застосування не може істотно вплинути на соціально-економічні реалії, оскільки відшкодування шкоди, як би часто воно не здійснювалось, є лише певним епізодом, а не системним явищем (на відміну від виплати пенсій та інших видів соціальної допомоги). Тому обмеження на відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, які (обмеження) передбачені ст. 1176 ЦК та Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», не можуть застосовуватись як такі, що суперечать акту вищої юридичної сили (ст. 56 Конституції України).

Як бачимо, подібні положення частини третьої ст. 46 і ст. 56 Конституції мають тлумачитись і застосовуватись по-різному. Ця різниця обумовлена тим, що застосування ст. 56 Конституції не порушує засади розумності та правової визначеності, а застосування частини третьої ст. 46 Конституції за нинішніх соціально-економічних реалій в Україні в підсумку приходить у суперечність з цими засадами, які входять до змісту принципу верховенства права, що закріплений у частині першій ст. 8 Конституції.

Аналогічним є співвідношення частини третьої ст. 46 Конституції з тими рішеннями Європейського Суду з прав людини, якими були визнані необґрунтованими посилання держави на відсутність коштів для виконання судових рішень про стягнення з державних підприємств заборгованості із заробітної плати. Такі судові рішення були численними, але ж вони не були масовими, а тому не могли поставити державний бюджет у стан неплатоспроможності.

14. Положення соціально-економічного змісту, що закріплюють право на житло (ст. 47 Конституції), право на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне