Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

За відсутності коштів рішення Конституційного Суду могло бути виконане переважно за рахунок грошової емісії. Це призвело б до росту інфляції, виникнення ситуації невизначеності стосовно можливості придбання людьми за рахунок їхніх доходів (тобто ситуацію невизначеності стосовно обсягу прав, які вони можуть придбати) і неминуче привело б до зниження рівня економічної стабільності. У такий спосіб порушувався б принцип верховенства права.

Державний бюджет складається шляхом економічних розрахунків з метою збалансувати доходи і витрати та забезпечити задовільне управління державним боргом. Конституційний Суд вирішив питання про значне збільшення видатків Державного бюджету без будь-яких розрахунків та позбавив будь-якого сенсу всю роботу щодо підготовки проекту Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Звертаючи увагу на необхідність дотримання низки положень Конституції при підготовці, прийнятті та введенні в дію законів про Державний бюджет України, Конституційний Суд все-таки не зазначив на необхідність дотримання частини третьої ст. 46 Конституції, відповідно до якої «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Тобто, найболючіше соціальне питання про пряму дію частини третьої ст. 46 Конституції залишилось невирішеним, бо його зараз неможливо вирішити. Але ж вирішення питання про забезпечення реалізації частини третьої ст. 46 Конституції, як стверджують спеціалісти, потребує значно менших коштів, ніж реалізація всіх законодавчих актів, які були призупинені Законом «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та призупинення яких було пізніше визнане неконституційним. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду лише звертається увага на порушення Законом «Про Державний бюджет України на 2007 рік» вимог ст. 46 Конституції.

Якщо виходити із того, що держава є соціальною, то недостатню визначеність поняття соціальної держави доцільно було б долати за допомогою принципу верховенства права. Це означає, що соціальна діяльність держави має здійснюватись розумно і справедливо. Якщо мінімальний рівень життя у державі забезпечується не всім, в тому числі не всім дітям, то наскільки розумно і справедливо було визнавати неконституційним, наприклад, положення частини другої ст. 98 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було призупинене право народних депутатів, строк депутатських повноважень яких закінчився, на дострокове призначення пенсії за віком за наявності трудового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, за два роки до досягнення встановленого законом пенсійного віку за умови, коли такі особи продовжують працювати? Те ж слід сказати щодо підстав неконституційності п. 43 ст. 71 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким призупинена дія ч. 2 ст. 37 Закону «Про Центральну виборчу комісію», якою встановлюються щомісячні персональні надбавки членам Комісії та працівникам Секретаріату Комісії в розмірі 70 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і надбавки за вислугу років.

Йдеться про те, що прагнення до застосування конституційного положення (принципу) про соціальний характер держави як елемента правового регулятора є позитивним явищем. Але при цьому не можна у всіх випадках беззастережно стверджувати, що обмеження чи скасування будь-яких пільг або гарантій суперечить положенню ст. 1 Конституції про соціальний характер держави, бо це конституційне положення складається із двох частин. Одна із них є юридичним нормативним регулятором, що підлягає застосуванню судами при здійсненні правосуддя.

Інша — це декларація. Межа між цими двома частинами визначається обсягом ресурсів, які потрібні для реалізації ст. 1 Конституції України як нормативного регулятора. У держави є певні ресурси, які вона без шкоди для стабільності соціально-економічної ситуації та фінансової системи може витратити в порядку реалізації положення ст. 1 Конституції про соціальну державу. Претендувати на частину цих ресурсів може будь-який член суспільства, окремі соціальні прошарки суспільства. Тож, при вирішенні питання про те, кому ж із членів суспільства, яким саме соціальним прошаркам слід надати пільги та гарантії за рахунок обмежених ресурсів, що є в розпорядженні держави, слід співпоставляти соціальне становище окремих соціальних прошарків суспільства та напрацьовувати у такий спосіб досвід застосування засад добросовісності, справедливості та розумності як складових принципу верховенства права, який слід застосовувати в умовах правової невизначеності, яку породжує загальне положення про соціальний характер держави. Але Конституційний Суд спроб напрацювання такого досвіду не здійснював, хоч без цього будь-яких перспектив розробки раціональної концепції тлумачення конституційних принципів, що мають економічний, соціальний і культурний зміст, немає.

Некоректним є посилання у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду на те, що «встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою ст. 38 Кодексу (Бюджетного — Авт.) перелік правовідносин,«які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним»[455]. Конституційний Суд покликаний давати уроки тлумачення актів законодавства усім судам і у такий спосіб вносити вклад у формування в Україні сучасної правової системи. І таких помилок припускатись не повинен. Із частини другої ст. 95 Конституції непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким інші питання законами про Державний бюджет України вирішуватись не можуть. Але цей правовий припис як такий, що непрямо випливає із наведеного конституційного положення і виявляється при тлумаченні висновком a contrario, не може застосовуватись всупереч загальному правилу п. 3 ст. 85 Конституції, яке надає Верховній Раді повноваження прийняття законів без зазначення на будь-яке обмеження цього повноваження. І цей висновок підтверджується Бюджетним кодексом, який значно розширює зміст закону про Державний бюджет України в порівнянні із частиною другою ст. 95 Конституції. Із ч. 2 ст. 38 БК також непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким інші питання законами про Державний бюджет України визначатись не можуть. Але цей правовий припис не може застосовуватись всупереч загальному і такому, що має вищу юридичну силу, положенню п. 3 ст. 85 Конституції, про яке вище йшлося. Крім того, добре відома поширена практика прийняття нових законів усупереч чинним законам із застереженням про те, що раніше прийняті законодавчі акти застосовуються в частині, в якій вони не суперечать новому