Читати книгу - "Американська трагедія"

назад і в усі наступні дні Мейсон читав ці листи. Деякі особливо зворушливі рядки про її життя вдома, її жалі й турботи за майбутнє, її самотність і душевна втома глибоко схвилювали його; він зумів потім передати своє хвилювання іншим — дружині, Хейту і місцевим репортерам, і ці останні в кореспонденціях із Бріджбурга дуже живо, хоч і трохи перекручено, змалювали Клайда — його вперте мовчання, його похмурість і жорстокість.

Якийсь дуже романтично настроєний молодий репортер з газети «Стар» із Утіки подався на ферму Олденів і негайно дав точний опис стражденної і пригніченої горем м-с Олден: надто змучена, щоб обурюватись або скаржитись, вона просто і немудро розповіла йому про те, як Роберта любила своїх батьків, яка вона була скромна, доброчесна, побожна; як місцевий пастор методистської церкви сказав одного разу, що вона найрозумніша, найдобріша і найкрасивіша дівчина, яку він будь-коли бачив; як протягом усіх років, поки вона не виїхала з дому, вона була достеменно правою рукою матері. І вже, звичайно, тільки тому, іцо їй жилось у Лікурзі так тяжко і самотньо, цей негідник зумів зворушити її солодкими розмовами і, обіцяючи одружитись, втягнув її в недозволенні відносини (просто не віриться, що це з нею все-таки було) — у зв’язок, який привів її до смерті. Адже вона завжди була чесна, чиста, ніжна, добра. «І подумати тільки, що вона вмерла! Ніяк не можу повірити цьому».

Розповідь матері передавалась так:

«Тільки в минулий понеділок вона була тут. Мені здавалось, що вона трохи сумна, але вона усміхалась. Я тоді здивувалась, чому це вона вдень і ввечері все ходить по фермі, розглядає кожну річ, збирає квіти. А потім підійшла, обняла мене і каже: «Знаєш, мамочко, я хотіла б знову стати маленькою і щоб ти взяла мене на руки і заколисала, як колись». А я їй кажу: «Що з тобою, Роберта? Чому ти сьогодні така сумна?» А вона відповідає: «Ні, нічого. Ти ж знаєш, я завтра вранці виїжджаю. Тому в мене сьогодні якось неспокійно на душі». І подумати тільки, що вона готувалась до цієї поїздки! Мені здається, у неї було передчуття, що все вийде не так, як вона сподівалась. І подумати тільки, що він ударив мою дівчинку, яка ніколи й нікого не образила!»

Тут м-с Олден не могла стриматись і почала тихо плакати, а осторонь стояв невтішний Тайтус.

Але Гріфітси та інші представники місцевих вищих кіл зберігали повне, майже нічим не порушуване мовчання. Семюел Гріфітс спершу ніяк не міг зрозуміти і повірити, що Клайд здатний на такий страшний вчинок. Як?! Такого ввічливого, досить несміливого і безумовно пристойного юнака обвинувачено в убивстві? Семюел у цей час був досить далеко від Лікурга — у Верхньому Саранаку, куди Гілберт насилу додзвонився йому по телефону, і від несподіванки ледве міг усвідомити почуте, не кажучи вже про те, щоб діяти. Та ні бо, це неможливо! Тут, напевно, якась помилка. Напевно, Клайда прийняли за когось іншого.

Однак Гілберт пояснив, що все це, безумовно, правда, бо дівчина працювала на фабриці в тому відділі, яким завідував Клайд, і у прокурора в Бріджбурзі (Гілберт уже розмовляв з ним) є листи, написані загиблою дівчиною Клайдові, і Клайд не пробував від них відректись.

— Ну, добре! — сказав Семюел. — Але тільки нічого не роби, не подумавши, а головне, не кажи про це нікому, крім Сміллі або Гот-боя, поки я не приїду. Де Брукхарт? (Він говорив про Дарра Брукхарта, юрисконсульта фірми «Гріфітс і К0»).

— Він тепер у Бостоні,— відповів Гілберт. — Здається, він мав повернутись у понеділок або вівторок, не раніше.

— Телеграфуй йому, щоб повернувся негайно. До речі, нехай Сміллі спробує договоритися з редакторами «Стар» та «Бікон», щоб вони до мого повернення утримались від усяких коментарів. Я приїду завтра вранці. Скажи йому ще, нехай візьме машину і, якщо можна, сьогодні ж поїде туди (він мав на думці Бріджбург). Я мушу знати з першоджерела, в чому справа. Нехай він побачиться з Клайдом, якщо вдасться, і з цим прокурором і з’ясує все, що можна. І нехай добере всі газети. Я хочу сам подивитись, що вже з’явилось у пресі.

Приблизно в цей самий час на дачі Фінчлі на Дванадцятому озері Сондра, провівши два дні і дві ночі в томливому і гіркому роздумі про раптову катастрофу, яка обірвала всі її дівочі мрії про Клайда, вирішила, нарешті, признатися в усьому батькові, до якого вона була більше прив’язана, ніж до матері. І вона пройшла в кабінет, де він звичайно проводив час після обіду, читаючи або обмірковуючи свої справи. Але, не встигнувши підійти до батька, вона почала схлипувати: її по-справжньому потряс і сумний кінець її кохання, і страх, що скандал, готовий вибухнути навколо неї і її сім’ї, може згубити її гордовиті надії і становище в суспільстві. Що скаже тепер мати, яка стільки разів застерігала її? А батько? А Гілберт Гріфітс і його наречена? А Кренстони, які, за винятком Бертіни, що була під її впливом, ніколи не схвалювали такої близькості з Клайдом?

Почувши її схлипування, батько здивовано підвів голову, зовсім не розуміючи, в чому справа. Але зразу відчув, що скоїлось якесь лихо, поспішно обняв її і, намагаючись втішити, зашепотів:

— Ну, тихше, тихше! Бога ради, що сталося з моею дівчинкою? Хто її образив? Чим? Як?

І, зовсім розгублений, вислухав її сповідь про все: про її першу зустріч з Клайдом, про те, як він сподобався їй, як до нього ставились Гріфітси, про її листи, про її кохання… і, нарешті, про це жахливе обвинувачення і арешт. А що як усе це правда! Скрізь стануть плескати про неї і її татуся! І Сондра знову так заридала, неначе серце її розривалось… Але вона добре знала, що кінець кінцем їй забезпечено і співчуття батька, і його прощення, хоч би як він був знервований і засмучений.

І м-р Фінчлі, який звик у своєму домі до спокою, порядку, такту і здорового глузду, здивовано і несхвально, хоч і співчутливо, подивився на дочку і вигукнув:

— Ну й ну, оце так історія! Ах, чорт забери! Я вражений, люба моя! Я не можу отямитись. Це вже занадто, мушу сказати. Обвинувачено в убивстві! І у нього листи, написані твоєю рукою! Навіть і не у нього, а вже у прокурора, як я розумію. От тобі маєш! Страшенно нерозумно, Сондра, страшенно нерозумно! Я ще кілька місяців тому чув про це від твоєї матері і тоді повірив більше тобі, ніж