Читати книгу - "Історія держави і права України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка визначається окремою міждержавною угодою.
Україна не несе зобов’язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладеними після І липня 1991 року без згоди України.
Стаття 9. Всі громадини Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.
Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної належності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.
Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України регламентується Законом про громадянство України.
Закон України “Про громадянство України” (8 жовтня 1991 р.)[126]
(Витяг)
Громадянство України визначає постійний правовий зв’язок особи Української держави, який знаходить свій вплив у їх взаємних правах та обов’язках.
Право на громадянство є невід’ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство.
Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян.
1. Загальні положення
Стаття 1. Громадянство в Україні.
В Україні існує єдине громадянство.
На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.
Стаття 2. Належність до громадянства України.
Громадянами України є:
1) особи, які на момент набрання чинності цим Законом проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майновою стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України;
2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову службу, навчаються за межами України або виїхали на законних підставах на постійне проживання до іншої країни за умов, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали в Україні до моменту виїзду за кордон, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через п‘ять років після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати громадянами України;
3) особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону…
Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 р.)[127]
(Витяг)
Верховна Рада України
як єдиний законодавчий орган — з одного боку, та
Президент України
як глава держави і глава виконавчої влади з другого боку, тобто
Сторони,
що є суб’єктами конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу,
виходячи з того, що
відсутність нової демократичної Конституції України є гальмівним чинником на шляху здійснення економічних, а також політичних і державно-правових реформ…;
з метою
уникнення неузгодженостей між чинними нормами Конституції (Основного Закону) України і нормами Закону “Про державну місцеве самоврядування в Україні” та введення цього Закону в систему правових актів, що визначають конституційний лад України;
подальшого забезпечення розвитку та успішного завершення конституційного процесу в Україні,
прагнучи до
забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина на в умовах кризового стану;
створення надійних гарантій існування суверенної України, збереження цілісності та недоторканності її території;
реформування державної влади на засадах чіткого розподілу функцій між її законодавчою і виконавчою гілками як необхідної передумови подолання економічної, соціальної та конституційної кризи;
створення політико-правових умов для здійснення економічних реформ, підтримання виробництва, забезпечення фінансової стабільності І соціального захисту населення;
запобігання політичному протистоянню владних структур з його можливими руйнівними наслідками для долі всієї країни і суспільства; забезпечення громадянського миру і спокою в Україні та створення і умов для гідного життя і праці людини, консолідації всіх здорових сил суспільства;
враховуючи
позитивні надбання, здобуті в тривалому процесі узгодження позицій Президента України та Верховної Ради України під час роботи над проектом Закону “Про державну владу та місцеве самоврядування І Україні”;
на основі
доброї волі Сторін, взаємних поступок та компромісу дійшли згоди про таке:
І
На період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який Верховна Рада України схвалила 18 травня 1995 року більшістю голосів народних депутатів України, а саме:
РОЗДІЛ І
Загальні положення
Стаття 1. Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян.
В Україні діє принцип верховенства Права.
Стаття 2. Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ є єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо — шляхом референдумів, так і через систему державних органів та органів місцевого самоврядування.
Ніхто не може привласнити право здійснювати державну владу.
Стаття 3. Державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.
Стаття 4. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється через територіальну самоорганізацію громадян безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування обираються безпосередньо громадянами України, які проживають на її території відповідно міста, селища, села.
Стаття 5. Всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування в Україні здійснюють свої повноваження виходячи з пріоритетності прав і свобод людини. Забезпечення цих прав і свобод, життя, честі і гідності людини — обов’язок держави.
Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Власність в Україні є загальнодержавною, комунальною, колективною і приватною.
Закон гарантує рівний захист усіх форм власності, соціальну спрямованість ринкової економіки.
РОЗДІЛ ІІ
Верховна Рада України
Стаття 6. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади України, до складу якого входять 450 народних депутатів, обраних на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.
РОЗДІЛ III
Президент України
Стаття 19. Президент України є главою держави і главою державної виконавчої влади України.
Президент України як глава держави представляє Україну як у внутрішньодержавних, так і у зовнішніх відносинах.
Президент України як глава державної виконавчої влади здійснює і цю владу через очолювані ним Уряд — Кабінет Міністрів України та і систему центральних і місцевих органів державної
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія держави і права України», після закриття браузера.