Читати книгу - "Сповідь відьом"

Геміш вперся руками в край стола. Він збирався з духом щось сказати.

— Ми не можемо знати, коли повернуться Метью і Діана. — Замість «коли» він міг сказати «чи», та невимовлене слово однаково повисло у повітрі. — Кожного разу, коли той чи інший член родинної фірми де Клермонів готується вирушити в далеку подорож, або на певний час щезнути з виду, я зобов’язаний привести в порядок його справи. Діано, ти не маєш заповіту.

— Не маю, — спантеличено сказала я, відчуваючи, що в моїй свідомості не лишилося ані почуттів, ані думок. — Але в мене немає ніяких надбань — навіть автомобіля.

Геміш випрямися.

— Це не зовсім так, я ж правду кажу, Метью?

— Ану дай мені документ, — нехотячи сказав Метью. Геміш подав йому товстий стос паперів. — Цей документ був підготовлений, коли я востаннє був у Оксфорді.

— Перед Ля П’єром, — уточнила я, не торкаючись сторінок.

Метью кивнув.

— Взагалі-то, це наш шлюбний контракт. Він навіки і нескасовно закріпляє за тобою третю частину мого особистого майна. Навіть якщо ти сама вирішиш покинути мене, ця частина майна залишиться за тобою.

Контракт був датований днем, коли він повернувся додому, ще до того, як нас «спарували» згідно з традиціями вампірів.

— Я тебе ніколи не покину і мені це не потрібно.

— Ти навіть не знаєш, що це таке, — запевнив Метью, кладучи сторінки переді мною.

Те, що я побачила, важко осягнути розумом: запаморочливі суми грошей, міський будинок в елітному районі Лондона, квартира в Парижі, вілла на околиці Рима, маєток «Стара хатинка», будинок у Єрусалимі, а також у Венеції та Севільї, літаки, автомобілі — у мене голова обертом пішла.

— Я маю стабільну роботу, — сказала я, відсовуючи папери. — Мені це абсолютно не потрібно.

— Однак усе це — твоє, — різко мовив Метью.

Геміш дав мені можливість прийти до тями, а потім кинув іще одну бомбу.

— Якщо станеться так, що Сара помре, ти успадкуєш цей будинок, але з умовою, що Емілі житиме тут стільки, скільки забажає.

— Я навіть говорити про це не хочу. — Спогади про Сату й про Жульєт були ще свіжі в моїй пам’яті, й смерть відчувалася аж надто близько. Я підвелася, збираючись чкурнути, та Метью зупинив мене, міцно вхопивши за руку.

— Ти мусиш це зробити, mon cœur. Ми ж не можемо залишити це невирішене питання Маркусу та Сарі.

Я знову сіла і спокійно задумалася над тим, що мені робити з немислимим багатством, що звалилося мені на голову, та з ветхим фермерським будинком, який одного дня може стати моїм.

— Моя маєтність має бути поділена між нашими дітьми, — нарешті сказала я. — І це стосується всіх дітей Метью — вампірських та біологічних, тих, що він створив сам, і тих, які можуть народитися в нашому шлюбі. Будинок Бішопів має належати їм, коли Емілі в ньому не житиме.

— Я потурбуюся про це, — запевнив мене Геміш.

Решта документів на столі були розкладені по трьох конвертах. На двох була печатка Метью. Третій, обв’язаний сріблясто-чорною стрічкою, був запечатаний сургучем; зі стрічки звисав великий, як десертне блюдце, товстий чорний диск із відбитком великої печатки ордену лицарів Лазаря.

— І насамкінець нам треба розібратися з братством. Коли батько Метью заснував орден лицарів Лазаря, брати мали репутацію захисників тих, хто не може захистити себе сам. Хоча більшість створінь вже забули про нас, ми й досі існуємо. І мусимо продовжити наше існування навіть коли Метью не буде. Завтра, перед тим як Маркус покине цей будинок, Метью офіційно зречеться своєї посади, щоб призначити свого сина великим магістром.

Геміш подав Метью два конверти з його особистою печаткою. А конверт із великою печаткою ордену передав Натаніелю. Міріам ошелешено витріщила очі.

— Як тільки Маркус заступить на нову посаду, а він зробить це негайно, — сказав Геміш із притиском, кинувши на Маркуса суворий погляд, — він зателефонує Натаніелю, який погодився приєднатися до справи як один із восьми провінційних магістрів. Коли Натаніель зламає печатку на цьому призначенні, він стане лицарем Лазаря.

— Хіба можна робити демонів на кшталт Геміша та Натаніеля членами братства?! І перетворювати це на традицію? Як Натаніель воюватиме? — з жахом вигукнула Міріам.

— Як? А ось як! — відповів Натаніель, помахавши у повітрі пальцями. — Я добре знаюся на комп’ютерах і виконуватиму свою частину роботи. — Він суворо й рішуче поглянув на Софі й так само суворо й рішуче заявив: — Я нікому не дозволю зробити з моєю дружиною те, що вони зробили з Діаною!

Усі ошелешено замовкли.

— Це ще не все. — Геміш підтягнув до себе стілець і сів, сплівши поперед себе пальці. — Міріам впевнена, що буде війна. Я незгоден — ця війна вже почалася.

Усі присутні в кімнаті поглянули на Геміша, бо нарешті зрозуміли, чому багато хто хотів бачити його в уряді й чому Метью призначив його своїм заступником: Геміш був природженим лідером.

— Усі, хто є в цій кімнаті, розуміють причини цієї війни. Причина — в Діані та в тих жахливих кроках, на які готова піти Конгрегація, щоби зрозуміти успадковану нею силу. Причина також у тому, що Діана наново відкрила манускрипт «Ешмол сімсот вісімдесят другий», а ще в нашому побоюванні, що таємниці цієї книги можуть бути втрачені назавжди, якщо вона потрапить до рук відьом і відьмаків. Іще одна причина війни криється в нашому переконанні, що ніхто не має права забороняти одному створінню кохати інше, навіть якщо вони належать до різних видів.

Геміш окинув поглядом кімнату, щоб переконатися, що всі його уважно слухають.

— Мине не багато часу, і про цей конфлікт дізнаються звичайні люди. Їм доведеться визнати, що між ними живуть демони, вампіри та відьми. І коли це станеться, нам знадобиться не абстрактний, а цілком реальний конвентикль, про який нам нагадала Софі. Будуть жертви, істерика та сум’яття. І від нас залежатиме — від конвентикля та лицарів Лазаря, — щоб ці втрати і руйнація були мінімальними.

— Ізабо чекає на вас у маєтку «Сім веж», — тихим та рішучим голосом мовив Метью. — Територія цього замку може стати єдиною межею, яку вампіри не наважаться перетнути. Сара та Емілі спробують стримати відьом. Тут знамените прізвище Бішоп стане їм у пригоді. А лицарі Лазаря захищатимуть Софі та її дитину.

— Отже, ми розпорошимося, — завважила Сара, кивнувши Метью. — А потім знову зберемося в замку де Клермонів. А тоді вирішимо, що робити далі. Разом.

— І під керівництвом Маркуса, — додав Метью, піднімаючи наполовину повний келих вина. — За Маркуса, Натаніеля