Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Степан відхилився ще трохи назад і поглянув на ледь помітний живіт Лори, потім знову поглянув їй в очі. Тепер її хворобливий вигляд і анемія, про яку згадував Костик, стали йому зрозумілими. Вагітна… Лора — вагітна і, не зважаючи ні на що, вона не зробила аборт, вирішила лишити дитину…

Це був не грім серед ясного неба і не крижаний душ… Світ ніби перевернувся з ніг на голову, вибухнув і склався заново, ставши іншим. Степан не дуже добре розумів, що він відчував у той момент — новина приголомшила його. ДИТИНА.

Він не міг ні дихати, ні говорити — дивився в зелені очі Наяди, котра чекала від нього хоч якоїсь реакції на сказане нею. Відчував, що для Лори важливо почути його відповідь, але потрібні слова ніяк не спадали на думку... Не відповів нічого, просто мовчки пригорнув Ларису до себе. Вона заплакала.

Його починав охоплювати страх, від розуміння того, що якщо Фурія дізнається — вона отримає неймовірний козир проти нього... Від цієї думки починало стискати груди… Ні... не один козир — два: Лора і дитина.

— Тихше, мАла, тихше, — прошепотів Степан проводячи рукою по її спині, коли почув її схлипи, — все буде добре…

— Ти не сердишся на мене?

— Ні.

— Але ж ти не хотів дітей…

— У Конфуція є вислів: “Тільки дурень у своєму житті не змінює думки”. Ну, а я ж у тебе, наче, трошки розумний… — Степан усміхнувся.

— Ти найкращий, — сказала Лариса, фізично відчуваючи, як з її плечей впав тягар, — я кохаю тебе...

— Я тебе теж...