Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Чорний меч алхіміста

Група повільно просувалася вперед. Почасти через те, що Жазель не вміла їздити верхи. Перший час у дорозі Оррмарин безперервно пояснював і показував їй ази управління конем. Починаючи від того, які елементи збруї як називаються і закінчуючи дрібними нюансами управління. Стрибала вона на сідлі не в такт рухам тварини. Із цим довелося провозитися найдовше. Хоча, гарно підлаштуватися під ритм коня у дівчині так і не вийшло, але вона хоч зрозуміла, що до чого. Ще дві години вона то прискорювала коня, то сповільнювала його. Повертала сильніше, ніж потрібно, ліворуч чи праворуч. Дівчина вся змокла від напруги. Деякі моменти, які були їй зовсім не зрозумілі і які не вдалося зрозуміти навіть після того, як Оррмарин пояснював їх по кілька разів, пояснювали їй інші члени групи. Ейр пояснювала все просто. Напевно, Жазель навіть краще засвоювала інформацію від сабазадонки, ніж від Оррмарина, який давав зайве смислове навантаження. Говорив десятьма словами те, що Ейр могла сказати одним. Гаразд, двома, адже одне з них було лайливе. Клерк зрозуміла, що взагалі нічого не розуміє у верховій їзді. Як вона проскаче кілька днів? І це при тому, що сабазадонка заздалегідь сказала, що надвечір вона навіть не зможе ходити нормально. Жазель вже була зовсім не рада тому, що вирушила до такої ризикованої подорожі. Тут усі почуття насправді перемішалися. Спочатку вона була категорично проти такого замислу. Потім, коли дізналася, що на боці ворога з’явився бог, то палко бажала, щоб меч роздобули якнайшвидше. Але страх нікуди не подівся. Просто бажання виявилося сильнішим за нього. Потім Максуд призначив її головною. Радість. І страх. Відповідальність? Ні, її тиску дівчина не відчувала взагалі. Зайвий раз не треба було нагадувати, що від їхнього успіху може залежати життя кожного воїна у фортеці. Напевно, коли ти постійно під загрозою смерті, такий тиск рано чи пізно перестає сковувати тебе страхом. Тож тиску від того, що її призначили командиром, вона не відчувала. Тим більше, що у разі бойових дій командування переходить до Ейр. Саме тому сабазадонку і було вирішено підключити до операції в останній момент. Естель хороша Химерниця, Румадеу прекрасний воїн. Але Ейр – могла стати генералом. Так сказав Максуд. Жазель тоді подивилася на сабазадонку. Чекала побачити якийсь вираз на її обличчі, що відповідав би такій похвалі. Але нічого не змогла розгледіти. Схоже, для самої Ейр це не комплімент, а суха констатація факту. Це трохи заспокоїло Жазель. Значить, на Ейр можна покластися. Добре. Отже, переживати їй нема про що. Коли все спокійно – вона головна. Коли небезпека – Ейр. Виконуй просто її команди та і все. Що може піти не так?

Жазель більше переймалася тим, що вона сильно гальмує групу. Адже дівчина зовсім не вміла їздити верхи. І коні здавались їй... незвичайними. Гарні, але такі, якими краще милуватися на відстані. Зараз вона стрибала на одному з них. Або просто намагалася втриматись у сідлі. Для неї поки що це одне й те саме. Але побоювання дівчини виявилися марними. По карті вони поставили напрям. Але це лише напрям. На території ж конкретну ділянку шляху могли пройти різними способами. Тому група вибирала найменш небезпечний шлях – через ліси. Або по околиці лісу. Швидко скакати там не виходило. Тож навчання Жазель взагалі не заважало команді. Навіть навпаки, вносило якусь різноманітність і розряджало напружену атмосферу. Кілька разів Ейр заливалася сміхом. Оррмарин брав перерву, щоб обміркувати, як можна пояснити якийсь момент Жазель. Естель іноді вставляла пару їдких коментарів, але не образливих. В тему. Лише Румадеу увесь час тримався мовчки. Але кілька разів Жазель вдалося розчути і його смішок чи хмикання. Попереду гурту розташувалася Ейр. За нею Естель. Жазель та Оррмарин по можливості скакали поруч. І замикав групу чемпіон.

Кілька разів Ейр зупиняла команду і Естель запалювала очі. Ще кілька разів вони заглиблювалися у ліс. У такі моменти внутрішня напруга Жазель досягала межі. Їй навіть страшно було подумати, як вона почуватиметься, коли опиниться в реальній небезпеці. Мабуть, так само, як і тоді, коли вона тікала разом із армією Азаніеля з Мінеріно. Ті події вона пам'ятає, як у тумані. І це добре. Краще б їх узагалі забути. Дівчинку, швидкохода, амаліонів, граваліонів…

Сабазадонка вкотре закликала зупинитися всю групу. Вона зістрибнула з коня і попрямувала до лісу. Через десять хвилин очікування Ейр повернулася. Роздала всім зламані гілочки якогось смердючого дерева. Наказала зірвати ягоди та розтерти долоні, шию та пальці ніг. Жазель та Естель запротестували.

- Ви хочете вижити чи бути з'їденими тими тваринами? - насупилась Ейр. - Ви занапастите всю групу. Швидко намастились!

Довелося прислухатись. Чорний сік з цих ягід смердів ще сильніше, ніж листя та гілки.

- І не надумайте викидати гілки! - приказувала Ейр. - Прикріпіть їх куди хочете, але вони мають бути всю дорогу з вами. Я перевірю.

Вона застрибнула на коня, прикріплюючи гілки до своїх сумок. Усі наслідували її приклад. Потім Ейр узяла круто вправо, і вони знову пішли лісом. Жазель пам’ятала маршрут на карті. Там були різкі повороти, але не такі стрімкі. Щось не в порядку. Щось не так.

- А чому ми повернули? - запитала дівчина. - Маршрут на початку шляху був більш рівніший.

- Як і твої звивини. Вони теж рівніші. - посміхнулася Ейр.

- Вона має на увазі, що ми навмисне відхилилися від маршруту. - пояснив Оррмарин. - І навмисне відразу ж не замаскували свій запах тими смердючими ягодами. Ми пустимо ворога хибним слідом.

- Нас переслідуватимуть? - мало не зірвалася на крик Жазель.

Як це? Вони вийшли вночі, їх ніхто не бачив. Хто за ними гнатиметься? Гнатися? Може, їм уже наступають на п'яти? Жазель підвелася в сідлі, щоб озирнутися.

Сабазадонка побачила цей рух клерка.

- Ні, ні, не туди дивишся. Засідку вороги робитимуть попереду. - сказала Ейр, посміхаючись сама до себе.