Читати книгу - "Американська трагедія"

Але, з другого боку, спочатку він повинен послати досвідченого у перехресних допитах юриста, який, беручи на себе захист, зумів би випитати у Клайда всі факти, пославшись на те, що від його правдивих відповідей залежить його життя, — без цього він, Брукхарт, не може сказати, чи є будь-яка надія. Серед його помічників є м-р Кетчумен, дуже здібний чоловік, якого можна послати з такою місією, і на підставі його донесення зробити розумні висновки у справі Клайда. Однак у цій справі є ще й інші обставини, які, на його думку, слід ретельно зважити, перш ніж що-небудь вирішувати. Як містерові Гріфітсу і його синові, звичайно, відомо, в Утіці, Нью-Йорку й Олбені є адвокати, дуже обізнані в усяких тонкощах і каверзах карного права (зокрема, він згадує братів Кенаван з Олбені, дуже здібних, хоч і трохи підозрілих осіб). Безперечно, будь-який з них, — хоч би як він у першу хвилину подивився на цю справу, — за відповідну винагороду візьме на себе захист. І, безперечно, перенесенням розгляду в інший округ, усякими запитаннями, апеляціями тощо, вони могли б відволікти справу і кінець кінцем добитись менш суворого рішення, ніж смертний вирок, якщо цього бажає глава високоповажної родини Гріфітс. З другого боку, безумовно, такий гучний і спірний процес викличе величезний галас у газетах, а чи бажано це містерові Семюелу Гріфітсу? Адже обставини такі, що, напевно, люди гомонітимуть, — несправедливо, звичайно, — нібито він, користуючись своїм багатством, намагається обійти правосуддя. Публіка в таких випадках дуже упереджена проти багатих людей. І однак вона, напевне, сподіватиметься, що Гріфітси так або інакше подбають про захист Клайда, хоч потім, може, і критикуватиме їх за це.

Отже, м-р Гріфітс і його син повинні тепер же вирішити, як саме вони воліють діяти: чи запросити видатних юристів, подібних до тих двох, про яких він згадував, чи не таких визначних адвокатів, чи обійтись без цього. Адже, зрозуміло, можна, не привертаючи особливої уваги, забезпечити Клайдові тямущого і консервативно настроєного юриста, який виступає звичайно оборонцем на процесах, — скажемо, кого-небудь з тих, що живуть і практикують у Бріджбурзі,— і він повинен буде подбати про те, щоб у газетах з'являлось якнайменше кричущих, недозволенних випадів на адресу сім'ї Гріфітс.

І, нарешті, після тригодинної наради, Семюел вирішив, що м-р Брукхарт негайно пошле свого м-ра Кетчумена в Бріджбург: нехай той поговорить з Клайдом, а потім, які б не були його висновки щодо винуватості чи невинуватості Клайда, нехай вибере з місцевих юридичних талантів, хоч би на перший час, такого адвоката, який найкраще і найчесніше зможе захистити його інтереси. Однак м-рові Кетчумену не слід давати ніяких гарантій відносно розмірів винагороди, і він повинен тільки змусити Клайда сказати правду в зв’язку з пред'явленим йому обвинуваченням, — не більше. А потім треба буде подбати про таку оборону, яка б сумлінно намагалася встановити тільки факти, справді сприятливі для Клайда: коротше кажучи, ніяких юридичних хитрощів, казуїстики або крутійства в будь-якій формі, ніяких спроб установити фальшиву невинуватість і тим самим обманути правосуддя. 

РОЗДІЛ XIV

М-р Кетчумен, однак, зміг випитати в Клайда анітрохи не більше, ніж Мейсон і Сміллі. Дуже вмілий там, де треба було з чиїхсь плутаних свідчень скласти найвірніше уявлення про факт, він не так успішно розбирався в почуттях, а це було потрібно у випадку з Клай-

дом. М-р Кетчумен був занадто строгим законником, холодним і безстрасним. А тому, промучивши Клайда чотири довгі години гарячого липневого дня, він кінець кінцем змушений був відступитись, переконавшись, що Клайд як злочинець є найразючішим зразком нікчемної невмілості і нездатності, який Кетчумен будь-коли зустрічав.

У свій час, після від'їзду Сміллі, Мейсон їздив з Клайдом на Біг-Бітерн і там розшукав штатив і фотографічний апарат, а крім того, вислухав від Клайда ще чимало брехні. Тепер він повідомив Кетчу-мена, що хоч Клайд і запевняє, ніби у нього не було фотографічного апарата, проте він, Мейсон, має докази протилежного: апарат у Клайда був, і він взяв його з собою, коли виїздив з Лікурга. Проте на запитання Кетчумена Клайд тільки і зумів відповісти, що апарата він з собою не брав і що знайдений штатив — зовсім не від його апарата, — ця брехня страшенно обурила Кетчумена, і він вирішив більше ні про що з ним не сперечатись.

Однак Брукхарт доручив йому, які б не були його особисті висновки відносно Клайда, вибрати для нього адвоката, — це необхідно, бо йдеться принаймні про милосердя Гріфітсів, якщо не про їх честь, а західні Гріфітси, як уже пояснив йому Брукхарт, не мають ані копійки і взагалі небажано вплутувати їх у цю справу. Тому він вирішив знайти оборонця до свого від'їзду. І, зовсім не розбираючись у місцевій політичній ситуації, він подався до Айри Келлога, директора національного банку округу Катаракі; Келлог (Кетчумен не знав цього) був одним з видатних діячів місцевої організації демократичної партії. Через свої релігійні і моральні погляди цей Келлог був надзвичайно обурений злочином, в якому обвинувачували Клайда. Але, з другого боку, він прекрасно знав, що ця справа прокладає шлях для нових успіхів республіканської партії на наступних виборах, і не міг не бачити, що слід використати можливість якось протидіяти Мейсону. Доля, в образі Клайда і його злочину, явно сприяла республіканській партійній машині.

Справа в тому, що відколи було виявлено це вбивство, Мейсон набув такої широкої популярності мало не по всій країні, якої з найдавніших-давен не знав жодний прокурор у цих краях. Кореспонденти газет, репортери, художники з таких віддалених міст, як Буффало, Рочестер, Чікаго, Нью-Йорк та Бостон, приїздили сюди, щоб про-інтерв’юїрувати, змалювати або сфотографувати Клайда, Мейсона, членів сім’ї Олден та інших, — і всі це знали і бачили. А в місцевих колах Мейсон став об'єктом одностайного вихваляння, і навіть виборці-демократи по всій провінції приєднувались у цьому питанні до республіканців, запевняючи, що Мейсон людина правильна, що він поводиться з цим убивцею точнісінько так, як той заслуговує, і що всі гроші і становище Гріфітсів і сім'ї тієї багатої дівчини, яку, очевидно, злочинець намагався покорити, зовсім не могли вплинути на цього народного трибуна. Оце справжній прокурор! «Вже, будьте певні, цей не обросте мохом!»

І справді, перед приїздом Кетчумена слідчий і поняті в присутності навіть під керівництвом Мейсона розглянули обставини смерті Роберти і вирішили, що дівчина вмерла внаслідок злочину, задуманого і здійсненого Клайдом Гріфітсом, який перебуває тепер у бріджбурзькій тюрмі, де він і повинен залишатись, чекаючи рішення ради присяжних