Читати книгу - "Лабіринт"

— А що сталося потім, — швидко запитала Еліс, — Алаїс та її донька залишилася жити в Лос-Серес із Саже й Харифом?

З легкої посмішки на Беяровому обличчі Еліс здогадалася, що він вдячний їй за зміну теми розмови.

— Це було пречудове дівча, — промовив Одрік. — Гарно вихована, чесна, вона завше сміялася, співала. Усі навколо обожнювали її, особливо Хариф. Бертранда годинами сиділа й слухала його історії про Святу землю та про свого дідуся Бертрана Пелетьє. Підрісши, дівчинка змогла виконувати невеликі Харифові доручення. А коли їй виповнилося шість, Хариф навіть почав навчати її грати в шахи.

Беяр знову замовк, і його обличчя стало скорботним.

— Однак увесь час чорна рука інквізиції намагалася дотягтись у всі куточки. Завоювавши рівнини, нарешті, хрестоносці звернули увагу на нескорені цитаделі в Піренеях та Сабартських горах. Син Тренкавеля Раймон 1240 року повернувся з вигнання із загоном рицарів і був прийнятий більшістю знаті Корб’єра. Він без проблем повернув собі міста між Лімо та Чорними горами. Він підняв до бою всю країну: Сессас, Азіль, Лаор, замок Керібюс, Пейрепертюс, Аґіляр. Але після майже місяця боїв він таки не зміг узяти Каркассону. У жовтні він відступив до Монреаля. Ніхто не прийшов йому на допомогу, і Раймон був змушений відійти до Арагону.

Беяр зупинився.

— Терор почався одразу ж. Монреаль був зруйнований дощенту, Монпельє також. Лімо й Алет здалися. Алаїс та всі інші розуміли, що простий люд заплатить за це невдале повстання.

Він раптом урвав свою розповідь і запитав:

— Ви були в Монсеґюрі, панно Еліс? — Вона заперечно похитала головою. — Це незвичайне місце. Можливо, навіть священне. І тепер дух забиває від погляду на нього. Фортеця з трьох боків вирізана з гори. Господній храм у небі.

— Безпечна гора, — бовкнула Еліс, а потім почервоніла, усвідомивши, що повертає Одрікові його власні слова.

— Багато років тому, ще до початку хрестових походів, зверхники катарської церкви попросили володаря Монсеґюра, Раймона де Перейля, відбудувати розвалений замок та зміцнити самі фортифікації. До 1243 року цим гарнізоном командував П’єр-Роже де Мірпуа, у чиєму маєтку навчався Саже. Боячись за Бертранду та Харифа, Алаїс відчувала, що їм більше не можна перебувати в Лос-Серес, тому Саже запропонував Мірпуа свої послуги, і вони приєдналися до масового виїзду в Монсеґюр.

Одрік кивнув.

— Їх спостерегли під час подорожі. Можливо, їм слід було розділитися. Ім’я Алаїс тепер опинилося в списку інквізиції.

— Алаїс була катаркою? — раптом запитала Еліс, усвідомивши, що вона досі цього не знає.

Беяр зробив паузу.

— Катари вірили, що цей світ, який ми можемо бачити, чути, відчувати на нюх, смак, дотик, створено дияволом. Вони також вірили, що чисті душі з Господнього царства диявол облудою ув’язнив у тілесних оболонках тут, на землі. Вони були впевнені, що коли житимуть побожно й гідно завершать свої дні, то їхні душі звільняться від пут і повернуться до Господа в славетний рай. Якщо ж ні, то протягом чотирьох днів їхні душі перевтіляться і знову повернуться на землю, щоб пройти новий цикл.

Еліс згадала слова з біблії Грейс: «Хто народився від плоті, той плоть, а хто народився від Духа, той Дух».

— Ти маєш усвідомити лише те, що «добрих людей» любили всі ті, кому вони служили. Вони не правили служб, беручи шлюб, хрестячи дітей чи ховаючи померлих. Вони не накладали ніяких податків, не вимагали жодних десятин. Є історія про те, як катарський священик зустрів селянина, котрий стояв навколішки в одному з кутків свого поля.

«Що ти робиш?» — запитав священик.

«Дякую Богу за те, що він виростив такий гарний врожай», — відповів чоловік. Священик посміхнувся і допоміг селянинові звестися на ноги.

«Це не Господня робота, а твоя власна. Це твої руки копали ґрунт навесні, й ти доглядав рослини». — Беяр підняв очі на Еліс. — Розумієте?

— Здається, так, — була її відповідь, — вони вірять у те, що кожна особистість сама контролює своє життя.

— У межах простору й часу, в яких ми народилися, так.

— Та невже Алаїс сповідувала такі погляди? — не вгавала Еліс.

— Алаїс була дуже схожою на катарів. Вона допомагала людям і ставила інтереси інших вище за власні. Алаїс справді хотіла жити й думати правильно, не звертаючи уваги на те, що диктували традиції й звичаї. — Беяр усміхнувся. — Як і «добрі люди», вона вірила, що Страшного суду не буде, що зло, яке вона бачила навколо себе, не є Господньою справою. Проте Алаїс не була катаркою. Вона просто була жінкою, що вірила в світ, який можна бачити й до якого можна доторкатися.

— А як щодо Саже?

Одрік не відповів прямо.