Читати книгу - "Зимовий союз, Анна Потій"

Айселін, зимовий дух

Я підвелася з підлоги, відчуваючи, як кров пульсує у скронях. Мені хотілося заморозити Сіаріса, перетворити його на крижану брилу, але я розуміла, що так зроблю лише гірше. Глибоко вдихнувши, я подивилася Сіарісу просто у вічі.

— Я не битимусь з тобою, — сказала я тихо, але твердо. — Якщо ти хочеш мене вбити — роби це. Я не опиратимуся. Але знай: тобі доведеться жити із цим до кінця своїх днів.

Сіаріс насупився, він не знав, як йому вчинити. Але, зазирнувши в його очі, я побачила там легку тінь жалю, проблиск тепла, ледве вловимий, але все ж таки помітний.

Він не зробив жодного кроку, не підняв руки, але й атаки не продовжив. Натомість він холодно запитав:

— А як щодо моїх стражників? Ти заморозила їх, коли вкрала заклинання.

Я простежила за його поглядом і побачила неподалік закутих у кригу ельфів, з якими я зіткнулася тієї ночі, коли прийшла за заклинанням. Їхні обличчя застигли у виразі здивування та страху, ніби час зупинився для них у той момент, коли моя магія їх наздогнала. Я підійшла до них, підняла руки і дозволила теплу розлитися по моїм пальцям. Крига почала тріскатися, а потім танути, струмені води стікали вниз, звільняючи зі свого холодного полону живих і спантеличених стражників.

— Моя магія завжди оборотна, — сказала я, повернувшись до Сіаріса. — А ось сили природи — ні.

Я зробила крок ближче, дивлячись йому прямо у вічі. Він має дізнатися, що тоді сталося. Усі мають дізнатися.

— Я можу показати всім правду. Я можу показати, що справді сталося з твоїм братом. Але мені знадобиться допомога Ірвелла, щоб він оживив мої спогади.

Я побачила, як Ірвелл, слабо усміхаючись, згідно киває. Він був готовий допомогти, він не кине мене.

Сіаріс стиснув губи, його невдоволення було очевидним.

— Ти хочеш зганьбити його ім'я?

— Ні. Не можна зганьбити те, що й так було поганим, — відповіла я спокійно, але твердо. — Я хочу покласти край цій ненависті. Якщо ти продовжиш у тому ж дусі, Сіарісе, ти зруйнуєш ліс, зруйнуєш усе, що дороге тобі та твоєму народові. Не соромно помилятися, не соромно навіть робити щось погане. Соромно не визнавати своїх помилок і продовжувати творити зло, розуміючи, що воно руйнує все навколо.

Я зробила паузу, щоб мої слова змогли досягти його серця, щоб він не просто почув їх, але усвідомив.

— Я не хочу творити зло, — продовжила я. — А ти? Покажи, що ти мудрий, Сіарісе. Визнай свої помилки, як і я визнаю свої. Я знаю, що була жорстока з ельфами, з лісом, караючи їх за твою зраду. Я знаю, що не повинна була карати їх, але я надто злилася на тебе, мені було нестерпно боляче. Я хотіла, щоб і ти відчував цей біль. Я хотіла, щоб і тобі було непросто. Але я була неправа. Помста не рятує від болю, вона лише множить його. Любов рятує від болю, Сіарісе. Любов і розуміння, підтримка і турбота.

Сіаріс тяжко зітхнув, його плечі трохи опустилися. Він довго дивився на мене, потім на Ірвелла, а потім знову на стражників, які виглядали розгубленими, але неушкодженими.

— Добре, — нарешті сказав він, знову тяжко зітхнувши. — Покажи, Айселін. Покажи правду.

Я ледь усміхнулася, відчуваючи, що й у серці Сіаріса крига почала танути. Виходить, він не безнадійний. Значить, я прийшла до нього недаремно.