Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

    Я зірвалася з місця і чимдуж побігла в майстерню. Рипучі двері відчинилися, я увімкнула світло і побачила накриті полотном галерею картин. Мій розум відмовився коментувати. Я зривала одне за одним полотно з картин, а на мене дивилася я. Точніше - дівчина з портрету у спальні. Усміхалася. Позувала. Сльози текли з моїх очей. Мій сон став яв’ю. Я чула у вухах той злорадний сміх. Жарко. Страшно. Обличчя з портретів сміються з мене, з дешевої копії дорогого оригіналу. Я затуляю вуха, але сміх не зупиняється. Земля тікає з-під ніг. Я падаю на коліна і плачу. Голосно, навзрид. Оплакую залишки здорового глузду, які загубила у цьому маєтку. 

     Чиясь рука торкнулася мого плеча. Я підскочила на ноги.  Алекс. Мені не приємні його дотики. Мене мутить. Вино проситься на волю, та я глибоко дихаю, щоб ще нижче не впасти в зелених очах Алекса. 

Питай, - тихо сказав він.

    Я мовчу. Мої сльози не дають видавити ні слова. Мене трусить. 

Це Інга, - продовжує Алекс, не дочекавшись мого запитання. - Я помітив вашу схожість. Ти хворий! - видавила я з себе. Не бійся, її нема. Вона загинула у автокатастрофі. Це все гра?

    Як я боюся відповіді на це запитання, бо вона вочевидна.

Я не хотів. Спершу спостерігав. Ти дозволила мені, а я не зміг втриматися. Весь будинок знає? Тебе тривожить, чи не сміялися працівники? Ні, тільки Люся. Це тому ти її вичитував перед нашим першим спільним сніданком. Негоже мені робити зауваження, я знаю, що роблю. Але ти завжди називав мене на ім’я. Дивився на мене, а бачив її? Фу, - вино просилося вийти. Ти - не вона. Тоді нащо цей маскарад? - показала я на волосся і сарафан. Тобі так краще. Ти хворий, Алексе. Твої перепади настрою пов'язані із нашою схожістю? Я хотів тримати тебе на відстані, але не зміг. Коли ми зіткнулися біля ліфта, я був збентежений. Це якась реінкарнація. Я слово не міг вимовити, не те, щоб вибачитися. А випадок під клубом? Якби тебе там хтось пальцем вчепив, я б розніс їхні голови. Хто був знайомий з Інгою? Ніхто. Це моє студентське кохання. Я вчився за кордоном. З Інгою зустрічалися три місяці. Я хотів з нею одружитися, але водія за кермом зловило серце, і він врізався в машину моєї Інги.   Тому ти чекав три місяці? Нічого мені не обіцяв.  Крісто, я розбирався зі своїми почуттями. Дивлюся на тебе, а бачу її. Але ти - інша духовно. Я не був впевнений у своїх почуттях.

    Після цієї фрази вино стримувати було не сила. Я вибігла з майстерні на вулицю до найближчої урни. Мене нудило від усього цього. Такий ідеальний Алекс дивився на таку неідеальну Крісту-Інгу, яка блює в урну його ідеального маєтку. Витерши обличчя рукою, я пішла до кімнати, яку вважала своєю. Вмилася. Змила макіяж. Заплела коси у хвіст. Налягла джинси і сорочку. Зібрала свої речі у валізу. Свої, все, що купив Алекс, залишила йому. Набрала номер Віктора, попросила приїхати і вийшла за ворота маєтку. Алекс стояв біля порогу і просто дивився мені у слід. Мовчки. 

     Віктор приїхав за годину. Мені пройшла вічність. Він глянув на мене, кивнув привітання Алексу, посадив мене в машину і забрав з маєтку. Мій договір закінчився трохи швидше. Серце розтоптали, в душу наплювали. Алекс провів поглядом машину друга. Дякую, що хоч дочекався Віктора, не залишив мене саму вночі на вулиці. Ну ось, я знову його підношу вище, ніж він є насправді.