Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

похоронний марш iз ораторiї «Саул». Юрба одразу замовкає; сержант i унтер-офiцери поспiшають в глиб каре, пошепки вiддають накази i, помалу вiдтiсняючи натовп далi, змушують його розступитися i пропустити жалобну процесiю, яка посувається пiд подвiйним конвоєм солдатiв. На чолi процесiї — Бергойн та Суїндон; вийшовши на майдан, обоє вони з огидою дивляться на шибеницю i, щоб не пройти пiд її стовпами, обходять праворуч i там зупиняються. За ними iде мiстер Брюднелл — капелан, у стихарi, з розгорнутим молитовником у руцi, поруч з ним — Рiчард, обличчя у якого похмуре i задирливе. Вiн демонстративно проходить помiж стовпiв шибеницi i зупиняється перед нею. Позаду нього виступає кат — кремезний солдат без куртки. Далi двоє солдатiв котять легкий вiйськовий вiзок. Завершує процесiю оркестр, який залишається позаду каре i там дограє похоронний марш. Джудiт, котра з виразом муки на обличчi стежить за Рiчардом, крадькома наближається до шибеницi i стає, притулившись до правого стовпа. Пiд час дальшої розмови два солдати, що привезли вiзок, становлять його пiд шибеницею i самi стають коло голобель, повернувши їх назад. Кат бере з вiзка невеличку драбину, приставляє її так, щоб засуджений мiг по щаблях вилiзти нагору. Потiм сам вiн видирається на високу драбину, котра стоїть коло шибеницi, i перерiзує мотузку, що нею прив’язана була петля, петля спускається i звисає, телiпаючись, над вiзком, на який вiн стрибає, спускаючись униз.

Рiчард (силкуючись вгамувати роздратування, звертається до Брюднелла). Послухайте, сер, тут не мiсце людинi вашої професiї. Чи не краще б вам пiти?

Суїндон. Пропоную вам, засуджений, якщо у вас лишилось хоч трохи пристойности, вислухати напутнi слова капелана i поставитися з належною повагою до урочистости моменту.

Капелан (до Рiчарда, з м’яким докором). Намагайтесь володiти собою i пiдкоритись волi Божiй! (Пiднiмає руку з молитовником, готуючись до молитви).

Рiчард. Говорiть про свою власну волю та про волю оцих ваших спiльникiв. (Показує на Бергойна i Суїндона). У них так само, як i в вас, я не бачу нiчого божественного.Ви говорите про християнство, тодi як самi збираєтесь вiшати своїх ворогiв. Чи можна уявити бiльше безглуздя та блюзнiрство? (До Суїндона, грубiше). Ви використали цей урочистий момент, як ви кажете, для того, щоб вразити людей своєю величнiстю, — музика Генделя та присутнiсть священика надають убивству вигляду побожної дiї! Невже ви гадаєте, що я вам у цьому допоможу? Ви просили мене дати перевагу вiрьовцi, бо ви не знаєтесь так добре на своїм ремеслi, щоб розстрiляти мене як слiд. То вiшайте ж, i мерщiй кiнчайте з цим.

Суїндон (до капелана). Ви нiяк не можете вплинути на нього, мiстере Брюднелл?

Брюднелл. Спробую, сер. (Починає читати). «Людина, породжена вiд жiнки...»

Рiчард (пильно дивлячись йому просто у вiчi). «Не убий». (Молитовник випадає з рук Брюднелла).

Брюднелл (визнаючи свою безпораднiсть). Що менi сказати, мiстере Даджен?

Рiчард. Дайте менi спокiй, капелане.

Бергойн (надзвичайно чемно). Я гадаю, мiстере Брюднелл, якщо мiстеровi Даджену звичайнi обряди здаються недоречними за даних обставин, то вам слiд утриматися вiд них до того часу... гм... коли вони вже не зможуть турбувати мiстера Даджена. (Брюднелл, знизавши плечима, згортає книжку i вiдступає за шибеницю). Ви наче поспiшаєте, мiстере Даджен?

Рiчард (якого охоплює жах смерти). Невже ви гадаєте, що таке чекання може бути втiхою? Ви вирiшили вчинити вбивство — робiть же це, i край.

Бергойн. Мiстере Даджен, ми робимо це лише тому...

Рiчард. Що вам за це платять.

Суїндон (стримуючи шалену лють). Ви — зухвалий...

Бергойн (з надмiрною вишуканiстю). О, менi дуже шкода, мiстере Даджен, що ви так думаєте. Якби ви знали, скiльки менi коштує моє звання i скiльки я за нього маю, ви були б кращої думки про мене. Менi б хотiлося, щоб ми з вами розсталися, як приятелi.

Рiчард. Годi, генерале Бергойн! Якщо ви гадаєте, що менi до вподоби шибениця, то помиляєтесь. Менi вона зовсiм не до вподоби, i я не маю охоти запевняти вас, що це навпаки. І коли ви гадаєте, що я вiдчуваю вдячнiсть за те, що ви мене вiшаєте по-джентльменськи, ви ще раз помиляєтесь. Усе це менi не до душi! І єдине, що мене втiшає, це те, що пiсля моєї страти ваш настрiй буде значно гiрший, нiж мiй вигляд там, на шибеницi. (Повертається i йде до вiзка, але в цю хвилину Джудiт виступила вперед i заступає йому дорогу, простягаючи до нього руки. Рiчард, почуваючи, що ще трохи — i вiн втратить самовладання, вiдступає вiд неї з криком). Що ви тут робите? Вам тут не мiсце! (Вона робить рух, немов хоче доторкнутися до нього. Вiн нетерпляче ухиляється). Нi, йдiть, iдiть собi! При вас менi буде важче. Заберiть її!

Джудiт. Ви не хочете попрощатися зi мною?

Рiчард (дозволяє їй взяти його руку). Ну, прощайте, прощайте! А тепер iдiть, iдiть швидше!

Вона не вiдпускає його, не задовольняючись цим холодним прощанням; нарештi, коли вiн силкується висмикнути руку, вона у розпачi кидається йому на груди.

Суїндон (гнiвно до сержанта, що, збентежений рухом Джудiт, виступив був наперед, щоб вiдтягти її, але нерiшуче зупиняється, побачивши, що запiзнився). Як це трапилось? Чому її пустили сюди?

Сержант (винувато). Не знаю, сер. Вона страшенно хитра — скрiзь пролiзе.

Бергойн. Вас пiдкуплено.

Сержант (заперечує). О, нi, сер!

Суїндон (суворо). Назад! (Той покiрно вiдступає).

Рiчард (благальним поглядом обвiвши присутнiх, нарештi зупиняється на Бергойнi, як на найрозумнiшому серед усiх). Заберiть її! Невже ви думаєте, що менi зараз потрiбна присутнiсть жiнки!

Бергойн (наблизився до Джудiт, бере її пiд руку). Добродiйко! Вам краще вiдiйти далi. Станьте позаду нас i не дивiться.

Рiчард глибоко зiтхнув, вiдчувши полегкiсть, коли вона вiдпускає його руку i повертається до Бергойна; вiн бiжить до вiзка, як до рятiвного пристановища, i стрибає на нього. Кат знiмає з нього сюртук i скручує йому руки за спиною.

Джудiт (м’яко, але рiшуче вириваючи в Бергойна свою руку). Нi, я мушу залишитися! Я не дивитимусь! (Іде до шибеницi, зупиняється з правого боку, хоче ще раз глянути на Рiчарда, але судорожно здригається, вiдвертається i падає на колiна, шепочучи молитву. До неї пiдходить Брюднелл, що тримався у глибинi майдану).

Бергойн (бачачи це, схвально киває головою). Отак добре. Не заважайте їй, мiстере Брюднелл! Тепер все буде гаразд. (Брюднелл теж киває головою i, трохи посунувшись назад, спiвчутливо спостерiгає за нею. Бергойн стає на своє попереднє мiсце i виймає з кишенi гарненький золотий хронометр). Ну, що ж, все готове? Ми не повиннi затримувати мiстера