Читати книгу - "Київська Русь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не зовсім правильно трактується у літературі і основне призначення земляних валів. Вони були зведені начебто з метою перепинити шлях кочівницькій кінноті на Русь. Ця мета, якщо вона і переслідувалась, як свідчить літопис, виявилася недосяжною. Натомість “Змієві вали” стали на перешкоді намаганням кочовиків захопити на тривалий час південні руські землі і включити їх до системи кочівницьких випасних угідь.
У системі заходів, спрямованих на зміцнення країни, велике значення мали релігійні реформи Володимира. Панівна верхівка Русі і сам великий князь розуміли силу ідейного впливу релігії на людей і намагалися використати її в інтересах феодальної держави. Першим актом Володимира в цьому напрямі була спроба реанімації язичництва. Вона не дала бажаних результатів. Язичництво в другій половині X ст. уже не відповідало рівню соціального, політичного і культурного розвитку країни. Зрозумівши це, Володимир рішуче пориває з вірою батьків і дідів і вводить у 988 р. як офіційну державну релігію християнство.
Київ у кінці X ст. Макет
Ця акція хоча й розширила сферу візантійського впливу на Русь, та не привела до встановлення її васальної залежності від імперії, на що розраховувала візантійська дипломатія і чого остерігалися київські князі. Військовий похід до Криму, в результаті якого руські оволоділи найважливішим економічним і політичним центром Візантії — Херсонесом, продемонстрував зрослу могутність Русі, яка прагнула рівноправних відносин з Візантією і фактично домоглася цього.
За Володимира Святославича спостерігається пожвавлення відносин Русі з Німеччиною. Напередодні введення на Русі християнства сторони неодноразово обмінювалися посольствами.
Зближенню Русі і Німеччини сприяв і шлюб Володимира з принцесою Анною — родичкою дружини імператора Оттона II. Близько 1006 р. до Києва прибуло посольство Генріха II на чолі з єпископом Кверфуртським Бруноном. Володимир Святославич спочатку недовірливо віднісся до місії Брунона, та коли дізнався, що той прямує і в землю печенігів і може принести певну користь Русі, виявив йому всілякі почесті. Близько місяця Брунон жив при дворі київського князя. Звідси він відправив Генріху II листа, в якому називав Володимира “повелителем русів, могутнім завдяки своєму королівству і багатству”. € дані, що в Києві Брунон займався вербуванням прибічників римської церкви, але особливого успіху не досяг.
У 90-ті роки X ст. зав’язуються відносини Києва безпосередньо з Римом. Очевидно, папство також намагалося поширювати свій вплив на Русь. З цією метою в 991 р. папа римський прислав до Володимира посольство. Як повідомляє літопис В.М. Татищева, папські дипломати були прийняті в Києві “с любовью и с честию”. Цікаво, що зв’язки Києва з Римом не припинились і в наступні часи. 994 р. з Рима до Києва повернулись посли Володимира, у 999 — 1000 р. посольство папи римського прибуло до столиці Русі, а через рік Володимир знову відправляє делегацію до Рима. Римський вплив, як відомо, на Русі не запанував, але пожвавлені дипломатичні контакти між Києвом і Римом відіграли свою позитивну роль. Вони змушували Візантію, яка боялась посилення римського впливу на Русі, ставитись до неї не як до молодшого партнера, а як до рівного.
У часи княжіння Володимира Святославича, як це добре показав вірменський історик В.К. Восканян, налагоджуються русько-вірменські контакти. Цьому сприяла і та обставина, що візантійська принцеса Анна, яка стала дружиною київського князя, мала вірменське походження. Мабуть, з цього часу почався приплив вірмен на Русь, що неодноразово відзначено у писемних джерелах.
Політика київського уряду — підтримувати дипломатичні контакти не лише з Візантією, а й з її постійними супротивниками, що мала місце у X ст., продовжувалась і в XI ст. Наслідком зближення Германської імперії з Руссю у першому десятилітті XI ст. був шлюб короля русів Володимира з дочкою графа Куно — онукою імператора Оттона І. Історики вважають, що це була мачуха Ярослава Мудрого, полонена в 1018 р. Болеславом І Хоробрим під час взяття ним Києва. Від шлюбу Володимира з німецькою графинею народилась дочка Марія-Доброгнева.
1013 р. між Київською Руссю і Священною Римською імперією було укладено угоду.
Свідченням русько-німецьких контактів можуть бути знайдені в Києві монети імператорів Оттона і Адельгейда, а також Генріха III.
Дружні відносини Русі з Польщею, а також Швецією Володимир закріпив, одруживши своїх синів Святополка[160] і Ярослава відповідно на дочках Болеслава Хороброго у 1013 р. та Олафа Скотконунга у 1014 р. У майбутній боротьбі за великокняжий престол брати будуть користуватися підтримкою Польщі і Скандинавії — на захист Святополка виступив польський князь Болеслав, у війську Ярослава воювали норманські дружини.
На закінчення слід сказати, що Русь наприкінці X — на початку XI ст. досягла небувалої могутності. Зміцнилось її внутрішнє становище, зріс міжнародний авторитет.
Русь в XI — на початку XII ст.
Після смерті Володимира (1015) між його синами розгорілася боротьба за великокняжий стіл. Спочатку Київ захопив Святополк, який перебував у Вишгороді і першим дізнався про смерть батька. Одного за одним він убиває братів Бориса, Гліба і Святослава, у яких вбачав потенційних претендентів на київський стіл (за що й одержав прізвисько “Окаянний”, під яким і ввійшов в історію). Підступність і жорстокість, однак, не допомогли йому утвердитися на київському столі, у боротьбу за який рішуче вступив старший син Володимира Ярослав.
Народився Ярослав у 978 р. Його матір’ю була полоцька княжна Рогніда. Як і батько, він отримав в уділ далекий новгородський стіл. До 1014 р. літописи не згадують про нього. Очевидно, нічого знаменного на півночі Русі у цей час не відбувалось. Ярослав спокійно правив Новгородом. Із щорічної данини у три тисячі гривен, яку збирали з Новгородської землі, дві тисячі він залишав на утримання своєї дружини, одну надсилав до столиці Русі. Так було до 1014 р., коли Ярослав відмовляє Києву у виплаті традиційного “урока”. Непокірність сина викликала сильний гнів Володимира, і він наказав готувати військовий похід на північ[161]. Хвороба, а згодом і смерть великого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.