Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

А він все писав і писав коханій листи, відправляючи їх з оказією і без неї.

Тож, тільки дізнався, що санітар Вертинський їде до Москви у відпустку, з якої він – зізнався по секрету, – вже не збирався повертатися на фронт, відразу ж написав листа дружині. Дав санітару свою адресу, розповів, як у Москві краще дістатися до їхнього будинку, і ось…

– Олександре, – Віра Василівна була така збентежена, що здавалося, не помічала Вертинського, хоч і говорила з ним. – Я тричі перечитала листа, що ви його привезли від Володі – вдячна вам… У мене все в душі перевернулося – Володя в госпіталі? Він поранений?

Вертинський кивнув.

– Чому він про це пише ніби між іншим? Не хоче мене тривожити? – Вертинський знов кивнув. – О, Господи, Господи… Даруйте, я сама не своя… Скажіть, будь ласка, – тільки відверто – яке у нього поранення?

– Відверто – тяжке.

– О Боже, Боже!.. Ви повертаєтесь назад, допоможете мені…

– Даруйте, ні. Наш госпіталь розформовано, і я віднині демобілізований.

– А чому ви не привезли Володю додому? Поїзд же прибув до Москви?

– Так, прибув, але… Але Володя… Даруйте, прапорщик Холодний нетранспортабельний. Поки що, – поспішно додав. – Його вивезли з передової і помістили в стаціонарний госпіталь.

– Щодалі – то важче! Ви дасте мені адресу стаціонарного госпіталю? – Вертинський кивнув. – А я зараз же… Мчу до Ханжонкова, благатиму його дати мені відпустку – за свій кошт. А як не відпустить, все кину к чорту! Зйомки, зйомки!.. Та їм і кінця-краю нема. Їду до Володі… Чого б мені це не коштувало.

– Це досить небезпечно, Віро Василівно.

– Але я мушу бути з ним! Розумієте – з ним! Він у мене єдиний.

– Я все розумію, але… У тих краях, куди ви збираєтесь їхати, триває війна. А на війні все трапляється. І кулі свистять, і снаряди рвуться, і все таке… інше.

– Буду сподіватися, що німці ще не встигли виготовити для мене снаряд… А ви, Сашо, котрий, – посміхнулась, – Шурко… Даруйте, Олександре… чим будете займатися в Москві? Хоча – навіщо я це питаю…

– Задумів три міхи та ще й торба, як у Києві кажуть. А поки що повернуся в Театр мініатюр Арцибушевої – на старе місце. А там… Є задумка виступати в образі П’єро – виконуватиму пісні. Зокрема й про вас…

– Мерсі! Зворушливо, але… Даруйте. Мене зараз хвилює інше. Маю негайно їхати… Та ні – летіти! У ті краї, де, як ви зволили висловитись, свистять кулі й іноді рвуться снаряди… О, Боже, Боже!.. Володя, мій єдиний Володічка, тяжко поранений, у самотині, в госпіталі! А я… знімаюсь у фільмах!.. Як вигукував герой, не пригадую, якої вистави: карету мені, карету!! Бажано ту, що по залізних рейках їздить… Гла-ашо? Де ти, Глашечко, моя землячко?! – крикнула в глибину помешкання. – Глашо, біжи сюди! Зараз Сашко… Чи то пак, Шурко… Ой, що це я… Пан артист, він же санітар, скаже нам адресу, куди я маю летіти… Але за відсутністю крил доведеться скористатися залізницею… Гла-ашко, де ти запропастилася?… Зараз побіжиш на вокзал за квитком і завтра… Ні, сьогодні я поїду на фронт до мого Володічки… Боже, Боже, мій коханий у госпіталі, а я… Глашо, Глашо… Ага, слава богу, з’явилася…

P. S. До першої частини

Вид мистецтва, який за допомогою кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює реальну дійсність (мається на увазі на екранах) у художніх та художньо-документальних образах – це щодо тлумачення терміна «кіномистецтво». Що за відомим висловом пролетарського вождя, ідейного і практичного творця більшовицького перевороту 1917 року в Петрограді, є «найголовнішим із усіх мистецтв». Чим вождь – може, й сам того не усвідомлюючи (як дотепно вигукнув один гуморист, слухаючи з екрана телевізора виступ Брежнєва: «Мужик, ти хоч сам розумієш, що ти сказав?»), дуже «образив» літературу, театр тощо. А тому на сімдесят з гаком літ у червоній імперії більшовиків відбувся – за вказівкою згори, – поділ мистецтва – МИСТЕЦТВА!!! – на головне і…

Якщо одне мистецтво виявилося головним, хоч це й дико звучить, то, виходить, є мистецтво й не головне, тобто другорядне? Але якщо воно другорядне, то яке ж воно – мистецтво? Це вже ремесло. Така собі підробка.

Ось так на десятиліття було одним вигуком сакрального вождя підвищено одне мистецтво (його вид) і принижені всі інші (театр, література, образотворче мистецтво тощо). Сюди додалася ще й пресловута «партійність мистецтва», що остаточно його доконало. Адже тільки «партійність мистецтва і літератури – ленінська премудрість, – здатна гарантувати справжню свободу творчості» – бідолашне мистецтво!

Одним із найдавніших, як відомо, є мистецтво слова, що з винаходом писемності започаткувало художню літературу, один з найбагатших за духовним змістом і жанровим розмаїттям вид мистецтва, але й він, цей вид, з підвищенням на перше місце кіно (за ленінською класифікацією) опинився на другорядних ролях…

До речі…

Перебиваючись у Швейцарії з хліба на квас – чи то пак, на пиво, – в очікуванні революції в Росії, Ленін любив відвідувати не тільки місцеві пивнички, про що написано чимало, але й салони синематографа, що тоді тільки-но зароджувався. Кому із зарубіжних актрис симпатизував вождь, невідомо. Але, повернувшись у Росію, Ленін встигав паралельно з керівництвом революційним процесом займатися ще багатьма речами. У тім числі й культурою: театрами та кіно. Ленін залюбки дивився фільми одного з перших вітчизняних режисерів Євгенія Бауера, який і відкрив світові зірку російського німого кіно Віру Холодну.

Хто знає, пише далі одне видання, можливо, саме перебуваючи під чарами краси цієї актриси, Ілліч і сказав Луначарському фразу, що на десятиліття стала сакральною: «Найголовнішим з усіх мистецтв для нас є кіно»?

Як зазначає спецлітература (хоча б і УРЕ): «Доступність фільмів широким масам, особливий ефект достовірності екранного зображення, інформативність визначають соціальні функції і значення кіно, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів, свідомості людей, їх духовної культури. В СРСР та інших соціалістичних країнах кіно відіграє першорядну роль у суспільно-політичному і культурному житті, в справі виховання народу в дусі патріотичного й пролетарського інтернаціоналізму, служить гуманним ідеям людства, справі миру і взаєморозуміння між трудящими всіх країн, активно протистоїть (уже не протистоїть. – В. Ч.) буржуазній ідеології і моралі…» І далі зазначається, що, мовляв, у капіталістичних країнах більшість творів кіно належить до «масової культури» (увы, як кажуть росіяни, у нас уже теж! – В. Ч.) та використовується в інтересах