Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

песиків. Мук вів таке ж самотнє життя, як у батьковому будинку. Крім господині, він увесь день бачив лише собак і котів. Хлопчик був завжди ситий і не перевтомлювався, а стара була цілком задоволена. Але поступово коти почали бешкетувати. Коли стара йшла з дому, вони як скажені гасали кімнатами, перекидаючи все догори дриґом, і розбивали часом чудовий посуд, який опинявся в них на шляху. Та почувши, що господиня піднімається сходами, вони вмощувалися на своїх підстилках і розмахували хвостами, вітаючи її, наче нічого й не сталося. Пані лютувала, бачачи такий погром у своїх кімнатах, і винуватила в усьому Мука.

Маленький Мук був дуже засмучений і вирішив покинути службу. Але він хотів якимось чином отримати платню, яку його господиня завжди обіцяла, але ніколи не платила. У будинку була одна кімната, що завжди стояла зачинена, куди він жодного разу не зазирав. Мукові дуже кортіло дізнатися, що вона там ховає. І йому спало на думку, що там заховано бабині скарби.

Якось уранці, коли хазяйка пішла з дому, один із песиків, з яким господиня завжди поводилася дуже неласкаво, але прихильності якого Мук домігся всілякими послугами, потяг Мука за широкі штани, ніби запрошуючи його йти за собою. Мук пішов за ним, і песик повів його до спальні пані Ахавзі, до маленьких дверей, яких Мук ніколи досі не помічав там. Двері були напіввідчинені. Песик увійшов у них, і Мук слідом – і який же він був здивований, коли побачив, що перебуває в тій кімнаті, яка давно вже стала предметом його бажань! Усюди була тільки стара одежа та посудини дивовижної форми. Одна з цих посудин була кришталева, і на ній були вирізані прекрасні фігури. Мук підняв її й покрутив на всі боки. Але він не помітив кришки, що ледве трималася зверху. Кришка впала й розбилася на тисячу уламків.

Довго стояв Маленький Мук, зціпенівши від жаху. Тепер нічого не лишалося, крім як дременути.

Тут погляд його впав на пару дуже великих черевиків. Гарними їх не можна було назвати, але його власні вже не витримали б жодних подорожей. Окрім того, черевики ці приваблювали його своїм розміром: якщо він узує їх на ноги, усі відразу побачать, що він вийшов із дитячого віку. Тому Мук швидко зняв свої черевички і взувся у великі, прихопив палицю з гарним різьбленим верхом у вигляді лев'ячої голови й поквапився геть. Він хутенько пройшов до своєї комірчини, одягнув свій халатик, надів батьків тюрбан, запхнув за пояс кинджал і помчав звідти.

Ніколи в житті він не бігав так швидко, і йому здалося навіть, що він просто не може зупинитися. Його несла, здавалося, якась невидима сила. Нарешті Мук помітив, що з черевиками відбувається щось дивне: вони весь час рвалися вперед і тягли його з собою. Він намагався зупинитись, але це ніяк не вдавалося. Тоді у відчаї він гукнув самому собі, як гукав коням:

– Гей, гей, тпру, гей!

І тут черевики зупинились, і Мук, виснажений, повалився на землю. Усе-таки він нажив своєю працею щось, що могло допомогти йому у світі, у пошуках щастя. Він заснув від утоми. Йому наснився песик, який сказав: «Муче, ти ще не зовсім розібрався в тому, як користуватися своїми новими речами. Якщо ти в черевиках тричі повернешся на підборі, то зможеш полетіти куди тобі заманеться, а паличкою можна знаходити скарби. Де закопано золото, вона вдарить об землю тричі, а де срібло – двічі».

Прокинувшись, Мук узув черевики, трохи підняв одну ногу й почав крутитися на підборі. Він забажав опинитись у найближчому великому місті. Тієї самої миті черевики злетіли вгору, і Маленький Мук незчувся, як опинився на великій базарній площі. Він поштовхався в натовпі, але невдовзі подався на тихішу вулицю. Адже на базарі одні наступали йому на черевики, а інших він зачіпав своїм кинджалом.

Маленький Мук замислився, як заробити трохи грошей. Він, щоправда, мав палицю, що вказувала на заховані скарби, але як міг він одразу знайти місце, де закопано золото чи срібло? Врешті він вирішив найнятися до короля скороходом. Біля брами палацу стояла варта. Коли він сказав, що шукає служби, його відправили до наглядача над рабами. Мук попрохав собі місця серед королівських гінців. Наглядач зміряв його очима з голови до ніг і сказав:

– І це з твоїми коротенькими ніжками ти хочеш стати королівським скороходом? Забирайся геть!

Маленький Мук запевнив його, що не жартує, і погодився позмагатися з найшвидшим гінцем.

Наглядачеві це здалося кумедним. Він відвів Мука на кухню, щоб його як слід нагодували й напоїли, а сам подався до короля та розповів йому про Маленького Мука. Королю припало до душі, що наглядач затримав Маленького Мука для забави. Він наказав наглядачеві приготувати все на великому лузі за палацом таким чином, аби весь двір міг зручно спостерігати за цим змаганням, і ще раз звелів йому ставитися до карлика з якнайбільшою турботою.

Коли король, його сини й доньки, а також усі слуги та придворні посідали на помості навколо луга, де мало бути змагання, Маленький Мук вишукано вклонився. Крихітний тулуб із могутньою головою, халатик і широкі шаровари, довгий кинджал за широким поясом, маленькі ніжки в просторих туфлях – ні, це все було надто кумедним, аби не розсміятися! Але регіт не збентежив Маленького Мука. Він прибрав гордовитої пози і став чекати на свого супротивника. Наглядач вибрав, як того забажав Мук, найкращого бігуна. І от цей бігун вийшов, став поряд із карликом, і обидва завмерли, чекаючи на знак. Тоді принцеса Амарза змахнула покривалом, і обидва бігуни полетіли вперед.

Спершу Муків супротивник помітно вийшов уперед. Але, кинувшись за ним у своїх самохідних черевиках, Мук наздогнав його, потім перегнав і давно вже стояв біля мети, коли той лише підбігав до неї, важко дихаючи.

На мить глядачі застигли від несподіванки і здивування. Та коли король першим заплескав у долоні, усі почали кричати:

– Хай живе Маленький Мук!

– Ти станеш моїм особистим скороходом і перебуватимеш завжди біля моєї особи, – сказав король.

Король доручав йому найтерміновіші та найтаємніші послання. Але слугам короля було неприємно, що до якогось карлика їхній повелитель був тепер ласкавішим, аніж до них. Тому вони чинили підступи, щоб скинути малого нахабу. Мук знав про їхні каверзи, але над помстою й не замислювався.

Мук завжди брав із собою свою паличку, сподіваючись знайти золото. Якось увечері у віддаленій частині палацового саду він раптом відчув, що паличка в його руці