BooksUkraine.com » Фентезі » Ерагон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ерагон" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 115
Перейти на сторінку:
залопотіла крильми й не торкнулася землі. Її могутні м’язи напружились, приймаючи на себе удар. Сідаючи, дракон трохи підскочив, аби відновити рівновагу, і Ерагон зіслизнув униз, не чекаючи, доки той складе крила.

На землі в Ерагона геть несподівано підкосилися ноги, тож він упав прямісінько в сніг. Його пройняв жахливий біль, такий гострий, що на очах аж виступили сльози. М’язи, перебуваючи в постійній напрузі, затекли й тремтіли. Юнак перевернувся на спину й знеможено випростався. Трохи перегодом він змусив себе глянути на ноги. Крізь вовняну тканину на стегнах проступили дві великі плями. Ерагон спробував був зняти штани й аж скривився від болю: шкіра на ногах була до крові обдерта драконовою лускою. Мороз пекуче залоскотав голе тіло, тож Ерагон похапцем знов одягнув штани. Юнак аж сичав від болю, коли тканина торкалася ран. Він хотів був підвестися, та ноги ще й досі його не тримали.

Тим часом швидко сутеніло, і похмурий ландшафт ховався в темряві. Місцевість, що невблаганно зникала з поля зору, була йому незнайома. «От і занесло мене невідомо куди, та ще взимку, я сам на сам з цим божевільним драконом, — думав Ерагон. — Я не можу ходити, не можу знайти собі притулок. Настає ніч. Але хай там що, завтра я мушу бути на фермі. І є тільки одна можливість так швидко туди дістатися. Але ще одного такого польоту я не витримаю». Парубок тяжко зітхнув. «Якби ж то Сапфіра могла дихати вогнем», — подумав він, помітивши, як та тремтить і тулиться до нього. Непробивний мур відчаю, здається, уже зник. Ерагон знову спробував почати розмову.

— Скажи, чому згадка про тих чужинців так тебе налякала? — обережно спитав він.

— Тому, що вони вбивці, — прошепотіла Сапфіра.

— Герроу в небезпеці, а ти тягнеш мене в цей божевільний політ! Хіба ж ти не можеш мене захистити? — наполягав юнак.

Сапфіра загарчала, клацнувши щелепами.

— Ага, — зрадів Ерагон, — значить можеш, то навіщо тоді тікати?

— Чужа смерть отруює єство, — відповів на те дракон.

Парубок звівся на ліктях, ледь стримуючи роздратування.

— Сапфіро, поглянь, де ми! — вигукнув він у розпачі. — Сонце вже сіло, а я через ці перегони обідрав собі ноги, наче луску з риби! Ти цього хотіла?

— Ні, —засмутився дракон.

— Тоді навіщо ти це зробила? — знесилено спитав юнак. У думках Сапфіри він прочитав, що та страждає через його біль, але не через свій власний вчинок. Вона відвернулась, так нічого й не відповівши. На морозі в Ерагона почали заклякати ноги, і, хоча холод трохи вгамовував біль, хлопець знав, що довго так не протягне. Тоді він змінив тактику.

— Я замерзну тут на смерть, якщо ти не знайдеш прихистку, де можна було б зігрітися, — озвався він. — Назбирай хоч якогось хмизу, врешті-решт.

Дракон, здається, тільки цього й чекав. Він зрадів, що допит закінчено.

— У цьому немає потреби, — сказала Сапфіра. — Я ляжу поруч з тобою й накрию тебе своїми крилами. Мій вогонь зігріє тебе.

Ерагон відкинувся назад, вдарившись потилицею об мерзлий сніг.

— Добре, але спочатку розчисти тут усе довкола. Так буде зручніше, — озвався він стомлено. У відповідь Сапфіра одним помахом хвоста змела найближчий замет, а потім дбайливо зчистила з місцини, що утворилася, сніг, прибравши навіть найменші грудочки. Ерагон невтішно поглянув на багнюку, що з’явилася перед ним.

— Я все одно не зможу туди дійти. Тобі доведеться допомогти мені, — звернувся він до своєї рятівниці.

Тієї ж миті драконова голова, завбільшки з його тулуб, схилилася до нього. Юнак зазирнув у великі сині очі й схопився руками за один із гладеньких кістяних шипів. Сапфіра обережно підвела голову, тягнучи Ерагона на собі. Так само обережно вона перенесла його на розчищену місцину.

— Тихше, тихше, — простогнав юнак, коли його ноги зачепилися об уламок скелі й він відчув пекучий біль.

Уклавши свого господаря, дракон умостився поруч і підставив йому теплий живіт. Ерагон притулився до гладенької лускатої шкіри, а тим часом над ним простяглося драконове крило, утворивши над головою живий намет. Зовсім скоро юнак почав зігріватися.

Він втягнув руки всередину куртки, обмотавши рукава довкола шиї. Уперше за весь день юнак відчув, як його шлунок аж злипається від голоду. Утім, навіть голод не давав забути про головне: чи дістанеться він ферми, перш ніж там з’являться чужинці? І що буде, коли він раптом спізниться? «Якби я навіть зміг видертися верхи на Сапфіру, ми все одно не встигнемо, — думав парубок. — Чужинці будуть там значно раніше». Він заплющив очі, відчувши, як по щоці скотилася сльоза. «Що ж я накоїв?» Ця думка не давала йому спокою.

Доля невинних

Уранці, розплющивши очі, Ерагон подумав, що на нього впало небо. Синє шатро височіло над ним, сповиваючи з усіх боків. Напівсонний, він простягнув руку й намацав тонку перетинку. Аж тоді Ерагон зрозумів, що ж саме було перед його очима. Роззирнувшись, він помітив лускате стегно, на якому лежала його голова. Юнак був скоцюрблений, наче немовля в материнському лоні, й, спробувавши випростатись, відчув, як на ногах болем озвалися незагоєні рани. І хоч боліло вже не так, як учора, при одній тільки думці, що треба підвестися і йти, хлопець скривився. До того ж, дошкуляв нестерпний голод. Насилу звівшись, він постукав Сапфірі в бік: — Агов! Прокидайся!

Дракон завовтузився, а потім підняв крило, з-під якого полинуло сонячне світло. Ерагон ледь устиг заплющити очі, інакше б це снігове сяйво його осліпило. Сапфіра потягувалась поруч, неначе кішка, й позіхала, показуючи ряди білосніжних зубів. Коли очі трохи звикли до світла, Ерагон почав роззиратися довкола, намагаючись зрозуміти, куди ж їх занесло. Звідусіль нависали похмурі, незнайомі йому гори, що відкидали на місцину, де вони розташувалися, тінь. Трохи далі він побачив стежку, яка вела вглиб лісу, і почув приглушене дзюрчання струмка.

Стогнучи, юнак звівся на ноги й насилу дошкандибав до найближчого дерева. Він схопився за якусь гілку й, налігши всім тілом, сяк-так її зламав. Обчухравши сучки, він примостив один кінець гілки собі під пахву, а іншим сперся на землю. За допомогою цієї милиці Ерагон дошкутильгав до вкритого кригою струмка, пробив кригу й зачерпнув прозорої гіркуватої води. Напившись, юнак повернувся на галявину. По дорозі він оглянув довколишній краєвид і впізнав ці краї.

Так-так, це саме тут, у вибухах полум’я, він уперше побачив Сапфірине яйце. Парубок обережно сів, спираючись на стовбур дерева. Він не міг помилитися — перед ним була саме та місцевість, пошарпана вибухом, що врізалась йому в пам’ять. «Звідки Сапфіра могла знати, де це

1 ... 20 21 22 ... 115
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон"