Читати книгу - "Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]"

Поезії Вол. Соловйова, книжка Павла Флоренського «Столп и утверждение истины», культ Софії Премудрости Божої, романтична уява про das ewige Weibliche були складовими елементами тодішнього мистецького світогляду Корвина, забарвленого в дещо містичний тон, як це взагалі було характеристично для настроїв і тенденцій тодішніх київський мистців та мистецтвознавців.

Всеволод Михайлович Зуммер, сяючи лисиною, склом окулярів і синявою чорнотою бороди, читав доповіді про дружбу Гоголя з О. Івановим, про есхатологічні мотиви в О.Іванова, про кирилівські фрески Врубеля. На київських обріях з'явився, спалахнувши блиском своєї вишуканої causerie, Ф.І.Шмідт, що був директором археологічного інституту в Царгороді, і приніс із собою згадки про Ая-Софія й віяння візантинізму. Іполіт Моргилевський вивчав Київську Софію, Сергій Гиляров збирав матеріяли для своєї дисертації про іконографію Богоматері.

Корвин обертався в їх гуртку; він приятелював з Зуммером і Моргилевським, згодом заприязнив зі Шмідтом.

Спроба Корвина познайомити Комаху з Танею Беренс була з його боку виявом не цілком до кінця освідомленого прагнення включити також і Комаху в ілюзорне коло того логічного культу des ewigen Weibliche, що в нього він намагався забарвити так само й свою закоханість до Тані Беренс.

Щождо останньої, то вона на свої взаємини з Корвиним дивилася зовсім інакше. Читання Шопенгауера й Ніцше, відвідування концертів, малювання з неї стилізованих портретів, даровані квіти, прогулянки вдвох по Царському саду й Маріїнському парку вона розглядала як потрібні передумови, як ступені до шлюбу, попередні етапи до створення сталого родинного життя. Мати дітей, чоловіка, хату — хіба не в цьому полягає правдиве покликання жінки? Все інше, в порівнянні з цим, відступало для неї на задній плян. В Корвині вона бачила прийдешнього батька своїх дітей, — річ, думка про яку найменше бентежила уяву останнього.

Минали тижні, місяці. Місяці розтягалися в роки. Корвину подобалася мрійна необов'язковість місячної дружби, до якої не домішувалось нічого конкретного. Він зовсім не думав про шлюб, хоч у родині Беренсів користувався всіма правами й становищем офіційно визнаного нареченого. Створювалася деяка ніяковість, певна напруженість. Кола Таня починала розмову про потребу оформити їхні взаємини, він під тим або тим приводом ухилявся від рішучої відповіді. Абож визначав певний термін і тоді знов відкладав.

Їх стосунки були плодом недомовлености. Він волів платонічної дружби, вона думала про шлюб. Вона була надто твереза, щоб не оцінити правдиве становище. Кінець-кінцем вона пред'явила Корвину ультимативну вимогу: або-або. Або вони одружаться, або розійдуться.

Розійдуться! Це було б катастрофою. Корвин не уявляв собі, як він житиме без неї. Але справа з одруженням уперлася в офіційні, суто формальні перешкоди. В нього на руках не було потрібних для одруження документів. Нічого, окрім метрики й студентського матрикула. Доводилось їхати до батьків — батьки його були поміщики й жили на селі — і привезти з собою папери.

Був кінець 18-ого року. Зміна влад, пересування фронтів зробили неможливим для Корвина повернення до Києва.

Чорний вітер, білий сніг!.. Подув вітру революції виніс його з села в снігові простори України. Зі спроб податись назад до Києва не вийшло нічого. Замість Києва він несподівано для себе опинився в Одесі, а з Одеси на півдні, в Царгороді, і тоді на спалених сонцем Принцевих островах. Влітку 1919 року він знов був коло України, в Ростові, і тільки вже восени потрапив до Києва. На ньому, коли він приїхав знов до Києва, не було нічого, окрім зеленої гімнастьорки й брезентових з подертими кишенями штанів. Комаха дав йому свою стару зеленотютюнового кольору демісезонну, дещо зашироку для сухорлявого Корвина.

Комаха не наважувався сказати Корвину про те, що сталось. Він мучився й мовчав. Корвина попередив Валентин Фердинандович Асмус, що приятелював з Корвиним.

— Володимире Миколайовичу, не ходіть до Беренсів… Тетяна Миколаївна…

Корвин злякався:

— Що?.. Що з нею?..

Асмус мовчав.

— Кажіть!

— Вона цими днями виходить заміж!..

Схвильований з цієї несподіваної звістки, він, через спільних знайомих, попросив у своєї нареченої згоди побачитись востаннє.

Вони зустрілись на вулиці.

Корвин був збентежений. Він докоряв дівчині. Він закидав дівчині, що та не дотримала своєї обіцянки.

Дівчина й собі обвинувачувала Корвина в незрозумілій байдужості та повній пасивності:

— Мені потрібен чоловік! — сказала дівчина. — А ви обернули наші взаємини на якусь філософічну дружбу. Замість поставитись до мене як до жінки, ви поставились до мене ніби до якоїсь абстрактної фікції. Отже, я зробила те, що зробила. Знайшла собі чоловіка й виходжу за нього заміж.

Корвину не лишалось нічого іншого, як побажати їй щастя.

— І дивно, — сказав Корвин, звертаючись до Вер, — з того часу в моїх взаєминах з Серафікусом так само наступив злам. Розрив з нареченою був разом з тим і розривом із Серафікусом, ніби наша філософічна дружба таки справді в'язала нас усіх трьох. Єдине почуття, що об'єднало через мене, в мені й для мене трьох таких різних людей, між якими не було нічого спільного.

Заходило сонце, темнішали густими темноволосими сутінками гори. Місто викреслювалось попелястою сіро-блакитною силюетою: будинки, дахи, димарі. Зет радіощогли, пакгавзи, дерева, електробуд, майстерні. Захід надавав місту особливої ілюзорности, здіймав з нього тягар обважнілого каменя, опрозорював місто.

На пляжі почали з'являтися робітниці в червоних хусточках, чоловіки й жінки з портфелями, трамвайні кондуктори, робітники в прозодежі, замащені олійними й нафтовими плямами.

Корвин закінчував свою розповідь:

— Я іноді стріваюсь на вулиці з моєю колишньою нареченою. Я вклоняюсь їй. З гнучкої й рухливої дівчини, що в неї так ніжно рожевіли щоки, вона зробилась огрядною заміжньою жінкою: розпливлась, пожовкла, зблідла. Поруч з нею йдуть дві дівчинки, одна більша й друга менша, її доньки. Можливо, вона щаслива! Щождо Серафікуса, між нами позначилась якась відчуженість і холодність, що, власне, лишалася завжди, але що її в екзальтації дружби — я ж трохи екзальтований — спочатку я був не помічав. Тепер до Серафікуса в мене є тільки цікавість. Мене цікавить унеможливлена умовність його вчинків і стриманість його невиявлених почуттів. Коли я конструюю спіралі й вежі абож малюю свої безпредметні картини, мені потрібний Серафікус із його абстрактним геометричним ставленням до життя. Побачившися з ним і почувши про його чергове дивацтво, я починаю вірити в психологічну реальність моїх геометризованих конструкцій.

За річкою, за містом, над горами здійснялась гієратична чинність опрозорення міста: громади кам'яниць кучерявилися в золотому диму, в легких безшумних рухах вони линули назустріч пінявим хмарам, і рожеві кармінні хмари пірнали в глибинну порожнечу річкового скла. В рожевому