Читати книгу - "По багряному сліду"

і допомагала своєму названому батькові в роботі. Гостре гірське повітря і цілющий запах сосни замінили молодій дівчині матір і няньку. З кожним роком вона росла і міцніла, її хода ставала еластичнішою, а щоки рожевішими. Не один подорожній, минаючи ферму старого Джона, від чував, як давно забуті почуття оживають в його серці, коли він бачить гнучку дівочу постать, що мелькає серед пшениці, або зустрічає Люсі верхи на батьковому мустангу, яким вона правила з легкістю і грацією справжньої дочки Заходу. Так з пуп'янка вийшла квітка, і того року, коли батько Люсі став найбагатшим фермером, вона сама стала окрасою американського дівоцтва на всьому Тихоокеанському схилі.

Проте не батько перший відкрив, що з дівчинки виросла жінка. Мало який батько це помічає. Та й сама таємнича зміна надто повільна, щоб її зміряти днями. Менше за всіх знає про це сама дівчина, аж поки голос або дотик руки не змусить серце затремтіти в грудях, і вона відчує з неясним почуттям гордощів і страху, що в ній прокинулась нова, глибша і багатша істота. Рідко яка дівчина не може воскресити в пам'яті той нібито незначний випадок, що провістив їй світанок нового життя. Щодо Люсі Фер'є, то ця пам'ятна для неї подія була до того ще й серйозна сама по собі, не кажучи вже про вплив її на дальшу долю дівчини та близьких їй людей.

Був теплий червневий ранок. «Святі останніх днів»[17] були заклопотані, мов бджоли — недарма ж вони вибрали собі за емблему вулик. На полях і на вулицях стояв гомін, мов на пасіці. По курному шляху сунули на захід довгі ряди навантажених мулів. Вони простували в Каліфорнію, де спалахнула золота лихоманка, а дорога вела через Місто Обранців. Були тут і череди овець і волів, що поверталися з далеких пасовищ, і валки втомлених іммігрантів. Люди і коні були однаково змучені довгою подорожжю. Крізь усе це строкате збіговисько, прокладаючи собі дорогу з вправністю бувалого вершника, галопом мчала Люсі Фер'є; обличчя її зашарілося від їзди, а довге каштанове волосся розвівалося позад неї. Вона мчала в місто з батьковим дорученням, як завжди, з властивою молодості безстрашністю, думаючи тільки про те, як його виконати. Припалі пилом шукачі кращої долі здивовано поглядали їй услід, і навіть холоднокровні індійці, одягнуті в шкури, забували свій звичайний стоїцизм, милуючись красою блідолицьої дівчини.

Вона була вже на околиці міста, коли дорогу загородила велика череда худоби, яку підганяли шестеро диких на вигляд пастухів із прерій. Не розмірковуючи довго, дівчина спробувала обминути цю перешкоду і направила коня туди, де, здавалося, можна було проскочити. Та ледве вона заїхала у вузьку прогалину, як череда зімкнулась, і Люсі опинилася серед рухливого потоку сердитих круторогих биків. Звикнувши до худоби, вона її не злякалася і, де тільки могла, підганяла коня, сподіваючись пробитися крізь це збіговище. На лихо роги одного з биків сильно вдарили коневі в бік, і той з нестями зовсім оскаженів. Він став дибки і, люто фиркаючи, загарцював так, що одразу скинув би невправного вершника. Становище було небезпечне. З кожним стрибком наполоханий кінь знову наскакував на роги худоби і ще більше скаженів. Єдине, що лишалося дівчині, це триматися в сідлі, бо впасти додолу означало б жахливу смерть під копитами вайлуватих переляканих тварин. У Люсі, що не звикла до раптової небезпеки, запаморочилося в голові, і повід почав вислизати з рук. Задихаючись у хмарі куряви, вона в розпачі вже б скорилася долі і облишила боротьбу, коли б не почула поблизу привітного голосу, що запевнив її в підтримці. В ту ж мить жилава засмагла рука спіймала зляканого коня за вуздечку. Пробиваючи дорогу крізь худобу, незнайомий вивів наїзницю на просторе місце.

— Сподіваюся, вони вас не вдарили, міс, — сказав шанобливо її рятівник.

Дівчина глянула йому в темні очі і весело розсміялася.

— Я страшенно злякалася, — сказала вона наївно. — Хто б міг подумати, що Пончо так налякають якісь корови.

— Дякувати богу, ви не випали з сідла, — промовив серйозно незнайомий.

То був високий, дикий на вигляд юнак на дебелому чалому коні, у грубому одязі мисливця і з довгою рушницею через плече.

— Ви, мабуть, дочка Джона Фер'є? — поцікавився він. — Я бачив, як ви виїжджали з його подвір'я. Спитайте, чи пам'ятає він Джефферсона Гоупа з Сент-Луї. Якщо це той самий Фер'є, то вони з моїм батьком були близькі друзі.

— Чи не краще б вам спитати самому? — відповіла вона соромливо.

Молодому хлопцеві ця порада, здавалось, припала до вподоби, бо його темні очі аж заблищали від радості.

— Так я й зроблю, — сказав він. — Ми пробули в горах два місяці, і це вбрання не годиться для візитів. Але доведеться йому прийняти нас і такими, як є.

— Йому е за що вам дякувати, і мені теж, — відповіла дівчина. — Батько страшенно любить мене. Якби оті корови мене затоптали, він би цього не пережив.

— І я також, — промовив юнак.

— Ви? Ну, я не думаю, щоб це багато для вас важило. Ви ж навіть не наш друг.

Темне обличчя молодого мисливця від цього зауваження стало таким сумним, що Люсі Фер'є голосно засміялась:

— Ну, я не це мала на увазі. Звісно, ви тепер друг. Ви повинні нас навідати. А зараз я мушу їхати, бо батько більш ніколи не довірить мені нічого. До побачення! _

— До побачення! — Юнак зняв широке сомбреро і схилився до маленької дівочої руки. Люсі повернула мустанга кругом, стьобнула батогом і помчала широкою дорогою, збиваючи куряву.

Молодий Джефферсон Гоуп, понурий і мовчазний, їхав із своїми товаришами. Разом з ними він шукав срібла у горах Невади і повертався до Солт Лейк Сіті, сподіваючись роздобути грошей на розробку кількох знайдених жил. Він брався за діло так само гаряче, як і його товариші, поки цей несподіваний випадок не повернув його думок в інший бік. Вигляд вродливої молодої дівчини, щирої і свіжої, як подув вітру із Сієрри, розбурхав до самої глибини його палке, невгамовне серце. Коли Люсі зникла з очей, він зрозумів, що в його житті сталася велика подія і що ні спекуляція сріблом, ні якісь інші справи не матимуть ніколи для нього такої ваги, як ця зустріч із молодою дівчиною. Кохання, що зародилося в його серці, було не раптовим, хвилевим почуттям молодого хлопця, а більше нагадувало дику шалену пристрасть мужчини сильної волі і владного характерну. Він звик досягати мети в усьому, за що б не брався, і дав