Читати книгу - "Беру свої слова назад"

До речі, про ГРУ.

Напередодні війни радянська військова стратегічна розвідка, що іменувалися тоді РУ ГШ, зуміла добути відомості найбільшої важливості і майже неймовірної достовірності. Військові розвідники здійснили подвиг - вони дістали німецький план вторгнення і встановили орієнтовну, а потім і точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз. Мало того, в доповідях радянських військових розвідників німецький план нападу був викладений у розвитку: це - перший варіант, це - другий, а це - третій, остаточний. Однак з точної і правильної інформації були зроблені неправильні висновки.

Крім військової стратегічної розвідки, яка була складовою частиною Генерального штабу, гранично активно і результативно працювала військова оперативна розвідка - розвідувальні органи штабів військових округів, флотів, армій і флотилій. «У травні 1941 року вдалося дізнатися не тільки кількість стягнутих до наших кордонів дивізій, а й місця їх дислокації - аж до розташування батальйонів, штабів частин. Уточнювалися навіть вогневі позиції окремих артилерійських і зенітних батарей» («Красная звезда», 16 червня 2001 р.).

Головне в тому, що відомості з різних джерел стикувалися. Агентура військової стратегічної розвідки в Берліні видобуває, наприклад, відомості про перекидання на радянський кордон ще однієї піхотної дивізії, тут же агентура військової оперативної розвідки з району, припустимо, Кракова підтверджує прибуття цієї дивізії, повідомляє номери частин, прізвища командирів, місця розташування бойових частин , штабів, вузлів зв'язку, тилів. Інформація з різних незалежних одне від одного джерел крапельками, струменями та струмочками стікалася в Генеральний штаб...

Написані терикони книжок про те, що радянська військова розвідка попереджала про неминуче вторгнення, але Сталін на попередження не реагував. Висновок: дурний боягузливий Сталін боявся дивитися правді в очі.

Звинувачення в дурості і боягузтва впали й на сталінське оточення. Народного комісара оборони СРСР Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко і начальника Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанта Ф.І. Голікова нам малюють кретинами і лизоблюдами: в руках тримали інформацію приголомшливої важливості, але, прагнучи догодити Сталіну, доповідали тільки те, що було вгодне вождю. В результаті Радянський Союз і його Збройні Сили потрапили під нищівний раптовий удар. Гітлер завдав Радянському Союзу смертельну рану, від якої країна так ніколи і не змогла оговтатися. Свою поразку в Другій світовій війні комуністи оголосили ледве не перемогою. Проте таких ганебних «перемог» у світовій історії просто не було. У результаті «великої перемоги» країна перетворилася на труп, хоча і з ядерної ломакою в гниючій руці. У результаті «великої перемоги» Радянський Союз скотився на рівень найбільш відсталих країн світу і в кінцевому підсумку впав і розсипався. Але й на цьому процес розпаду не завершився.

Процес пішов.

А кінця не видно.

Але ось що цікаво. Начальнику Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанту Ф.І. Голікову дорікають у неуважності, дурості та злочинній недбалості, вважають винуватцем найбільшої помилки, яка в кінцевому підсумку привела до поразки Радянського Союзу. Винуватцем цієї ж помилки вважають народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка. В числі винуватців Лаврентій Берія, народний комісар внутрішніх справ, і Всеволод Меркулов, народний комісар державної безпеки. Ясна річ, Сталін - головний винуватець. А ось начальник Генерального штабу Червоної Армії генерал армії Жуков у числі винуватців чомусь не значиться. Жуков з ланцюжка винуватців випав.

Сам Жуков своєї провини не визнав, себе до злочинців і роззяв не зарахував. Мало того, з обвинуваченого він сам себе перевів у обвинувачі. Жуков обурюється: «Сталін довірився помилковим відомостям, які надходили з відповідних органів» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 259). У наступних виданнях жуковський гнів посилений: «Й.В. Сталін допустив непоправну помилку, довірившись помилковим відомостям, які надходили з відповідних органів» (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 257).

Ось бачите, як нещадно великий Жуков викриває дурненького і довірливого Сталіна. Вождю пхають неправдиву інформацію, а він вірить. Знайшов кому вірити!

Однак і до обвинувача Жукова є претензії.

Інформацію про те, чи буде війна чи її не буде, а якщо буде, то коли і яка, очільник уряду повинен отримувати не від якихось там «відповідних органів», а з Генерального штабу, оскільки в питаннях війни «жоден орган в країні не є більш компетентним». Це слова самого Жукова.

У «відповідних органів» - інші завдання. І люди там не військові, у військових питаннях необізнані, хоча іноді й ходять у військовій формі. У них інша підготовка, інший погляд на світ, вони не мають досвіду війни. На «відповідних органах» мільйони злочинів. Їм своїх гріхів не спокутувати ніколи. Але валити на них провину за те, що прогледіли війну - це все одно, що в число винуватців записати начальника Військторгу Західного фронту.

І вже якщо «відповідні органи» подали очільнику уряду неправдиву інформацію, то керований Жуковом Генеральний штаб повинен був викласти на сталінський стіл свою інформацію: точну, правдиву, вичерпну, своєчасну, з правильними висновками і незаперечними доказами.

Чи надав начальник Генерального штабу генерал армії Жуков голові уряду Сталіну незаперечні докази намірів Гітлера здійснити напад? Або він таких доказів не представив? Ось у чому питання.

Було б краще, якби геніальний стратег не на когось вину валив, а розповів про те, що він особисто доповідав Сталіну.

Ось що з цього приводу сказано в мемуарах Жукова: «20 березня 1941 року начальник Розвідувального управління генерал Ф.І. Голіков подав