Читати книгу - "Селище на озері"

Насміявшися доволі, господарі посадили гостя біля вогнища і почали частувати в'яленою рибою. Урхату залюбки пригощався, а господині витягли з якихось потаємних запасів горнятко меду, щоб гість поласував ще й солоденьким.

Урхату був веселий. Із сміхом відповідав на розпитування, переказував різні лісові новини, розповів про страшенну бурю, що промчала над Великою Щілиною в кінці літа і зламала в лісі багато сосон.

Але жодним словом не обмовився Урхату про те, що буря лютувала саме тоді, коли гостював у нього Піжму. Другого дня Урхату завів мову про лови на ведмедя. Він нагледів у лісі в густому вітроломі барліг. Запрошував молодь іти разом на звіра. Хай молоді мисливці вчаться у досвідчених ведмежатників.

— Я піду,— зголосився Уомі.

В його уяві вже миготіло нове намисто з ведмежих пазурів.

Текту, наче луна, повторив ті ж самі слова.

— Ні,— мовив Уомі,— Я сам хочу добути ведмежі пазури й зуби.

Текту вислухав його мовчки, схиливши голову, і раптом заявив твердо й рішуче:

— Син Дабу добуватиме ведмежі зуби, а Текту, Гундин син, оберігатиме його від ведмежих пазурів.

Гунда поглянула на свого первістка так ласкаво, як ще ніколи не дивилася.

Домовилися рушати в похід наступного дня і почали готуватись до полювання. У схові для зброї знайшли дві дубові рогатини з загостреними кінцями. Взяли також два важких списи. У торбу поклали сухої риби.

Урхату пішов ночувати до Піжму, але щойно почало світати, його ведмежа голова просунулася з-за хутряної запони в Гундиній хижі.

— Уомі, лаштуйся! — рявкнув здоровило, струшуючи сніг із своєї шуби.

Брати підхопилися, вилізли з хижі, де в них ще звечора була споряджена зброя і поклажа. Всі троє поприв'язували лижви й рушили слід у слід прямо через озеро.

Не минуло й двох годин відтоді, як мисливці вирушили в похід, коли це до хижі влетіла задихана Ная й покликала Гунду на вулицю.

За хижею, сполохано озираючись, стояв Гарру, якого Кунья міцно тримала за руку. Гарру був явно збентежений і раз у раз поглядав у бік своєї домівки.

Коли Гунда вийшла, Кунья смикнула брата за рукав:

— А ну, розказуй! Усе розказуй, що чув!

Гарру, заникуючись, почав розповідати. Говорив він уривчасто, плутано, проте суть справи не важко було зрозуміти.

Ще влітку, після похорону Мандру, він возив діда Піжму в гості до Урхату. Дід розповів там, що боїться Уомі: мовляв, цей юнак — його ворог, він заволодів костуром, у якому сидить давня його хвороба. Дід просив свого друга Урхату врятувати його від Уомі. Потім вони примусили стару Рефу чаклувати.

Була сильна гроза. Рефа повела Піжму в свою печеру і там ворожила йому над водою. Стара сказала, що Уомі може загинути од ведмежих пазурів, якщо залишиться без свого чарівного ножа.

Урхату обіцяв Піжму знайти барліг найбільшого ведмедя, що живе в сусідньому лісі. Цілісіньку осінь ходив він по ведмежих слідах і таки вистежив, де той заліг на зиму.

Біля самого барлога на сухих ялинових сучках Урхату знайшов жмут ведмежої шерсті. Урхату приніс цю шерсть матері. Рефа почаклувала над нею і сказала: ведмідь тепер заворожений. Зустріне його Уомі — дізнається, які у ведмедя пазури.

Урхату поклав заворожену шерсть за пазуху і пішов до Ку-Піо-Су кликати Уомі на ведмежі лови. Урхату спав у хижі Ази і підсунув у голови Уомі ведмежу шерсть. І Уомі сам захотів іти до завороженого барлога. Коли мисливці збиралися на полювання, Урхату спритно викрав з дорожньої торби Уомі його чарівний кинджал.

Цієї ночі Гарру прокинувся і почув, що діди шепочуться. Він усе підслухав. Урхату розповідав Піжму про ведмедя і про те, як йому вдалося поцупити з торби Уомі чарівного ножа.

З-під стулених повік Гарру бачив, як Урхату віддав дідові кинджал. Піжму довго сміявся і сховав ніж собі під голови.

«Тепер не бійся,— мовив Урхату.— Ведмідь уб'є Уомі. А якщо ні, Урхату сам це зробить».

Діди поснули, а Гарру довго лежав і думав. Жалів Уомі, бо не знав, як урятувати. Заснув пізно. Коли прокинувся, вдома не було нікого. І Піжму кудись пішов.

Та ось прийшла Кунья і почала розпалювати вогнище. Гарру розповів сестрі все, що чув уночі. Кунья кинулася до дідової постелі і витягла чарівний кинджал Уомі, а потім ухопила брата за руку, і вони побігли до Гунди...

Гунда стояла ні жива ні мертва:

— Де ніж?

Гарру мовчки віддав їй бронзового ножа.

Гунда вхопила його, сховала за пазуху і притьмом кинулася будити чоловіків:

— Вставайте! Ходімо рятувати Уомі!

Вона збігала й до Карася, і побудила молодь в хижі його старої жінки.

Миттю всі озброїлись і, не гаючи й хвилини, побігли по лижному сліду навздогін за підступним Урхату.

Урхату привів Уомі й Текту в ліс, завалений вітроломом. Ураган повалив тут багато старих дерев. Вони лежали ще зелені, навіть глиця з них не обсипалася. В одному місці буря особливо розгулялася: лісові красені полягли верхівками в один бік, громадились одне на одне, спліталися гіллям. Здавалося якийсь велетень заготував тут цілий склад деревини.

Стежка, якою Урхату ходив уже не раз, привела братів до купи дерев, повалених верхівками на північ. Вивернуті з корінням, вони видерли велетенські пласти лісового грунту і нагромадили могутні земляні стіни.

Стежка уривалася перед двома викорчуваними ялинами. Їхні кореневища, заліплені глинистим грунтом, утворювали своєрідні земляні ворота.

— Тут,— прошепотів Урхату й тицьнув пальцем у прохід між ялинами.

На сніговому заметі, що покривав нижні гілки ялин, проступала кругла жовта пляма — там дихав ведмідь.

Збоку видно було лаз до ведмежого барлога.