Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

Ми безперервно приймали свіже поповнення. Це були переважно жителі районів України, визволених нами в осінніх і зимових боях. Всі вони горіли священним бажанням відплатити фашистським гнобителям за їх злочини, але, звичайно, не мали ще ні бойового досвіду, ні військових знань. З них треба було зробити солдатів. У кожній роті, у кожному взводі вивчались прийоми штурму ворожої оборони, дії в танковому десанті. Велику роль тут відіграли бувалі воїни, учасники минулих боїв.

Високий наступальний дух підтримувався повідомленням про успішний наступ Червоної армії на Ленінградському і Волховському фронтах, бесідами про річницю великої перемоги на Волзі. 21 січня вийшли спеціальні номери червоноармійських газет і бойових листків, які нагадували воїнам ленінський заповіт про захист соціалістичної Вітчизни. Партійні і комсомольські збори присвячувались черговим завданням наступальної операції.

Особливо відповідальною була в ті дні роль Військових рад фронту і армій. Адже їх членам доводилось повсякденно займатися не лише забезпеченням високого бойового і морального наступального духу наших військ, але й питаннями матеріального постачання. А це теж справа непроста.

Ставка Верховного Головнокомандування повністю задовольняла заявки нашого фронту на бойову техніку, боєприпаси, пальне тощо. Та все це необхідно було доставити військам. Причому — у винятково стислі строки, визначені планом операції. А залізниці й без того працювали з надмірним перевантаженням.

Порадившись з генералом Конєвим, ми направили в Ставку з спеціальним дорученням члена Військової ради 5 гвардійської танкової армії гвардії полковника І. К. Сиромолотного. Він виявив велику наполегливість і домігся швидкого просування наших ешелонів по всіх маршрутах. Разом з ним мені довелось терміново ліквідувати велику «пробку», яка утворилася на Харківському залізничному вузлі. Ми домоглись безперервного проходження ешелонів також через Полтаву на Кременчук.

Ще більших зусиль довелось докладати безпосередньо в зоні дій військ фронту. Давалася взнаки спрацьованість значної частини машин наших автопідрозділів. А бездоріжжя все посилювалось. Доводилось вживати таких заходів, як неодноразова перевалка вантажів з одного виду транспорту на інший. Через 10-15 кілометрів автоколони замінювались кінним транспортом. Деякі вантажі перевозились авіацією.

Забезпечення... Про цю різновидність ратної праці найчастіше забувають літописці боїв, але без неї неможлива перемога. Від людей, що займались забезпеченням армії, теж вимагалась величезна самовідданість, напруження моральних і фізичних сил, високого усвідомлення свого обов’язку.

Як би не доводилось важко, але тисячі тонн вантажів — боєприпасів, пального, продовольства — були своєчасно доставлені на вихідні позиції в повній таємниці від противника. У цьому велика заслуга служби тилу військ фронту, начальником якого був умілий організатор генерал-лейтенант В. І. Вострухов.

Бої передбачались жорстокі. Ніяк не бажаючи примиритись з тим, що «Східний вал» упав, гітлерівська ставка дала наказ всіляко зміцнити корсунь-шевченківський плацдарм. З цією метою були використані пануючі над лівим берегом придніпровські кручі, вкрай пересічений рельєф місцевості з долинами рік Росі, Тясьмина, Вільшанки та інших приток Дніпра, численні вибалки, яри. Кожний населений пункт перетворювався на вузол опору. Корсунь-шевченківський виступ глибоко врізався між флангами наших 2 і 1 Українських фронтів і нависав над ними. Загальна площа його досягала 10000 кв. кілометрів. Спираючись на цей плацдарм, противник мав намір затримати наше подальше просування на захід. Нам протистояли тут добірні, значно посилені і поповнені дивізії й окремі частини фашистських військ.

Ранком 23 січня раптово для ворога, який не розгадав до останньої години наших задумів, почалася битва. Деякі частини 2 Українського фронту зав’язали бої на захід і південний захід від Кіровограда. Дезінформоване командування ворожих військ не надало особливого значення тому, що на другий же день один із батальйонів нашої 69 гвардійської стрілецької дивізії атакував поблизу села Баландине позиції корсунь-шевченківського плацдарму. На світанку 25 січня оборону плацдарму на ділянці Вербівка-Василівка вже громили головні сили 4 гвардійської і 53 армій. До 14 годин дня в прорив, який там утворився, увірвалися і ринули на Шполу та Звенигородку корпуси 5 гвардійської танкової армії П. О. Ротмістрова.

26 січня в бій вступають війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. З північного заходу йдуть до Звенигородки бойові машини 6 танкової армії генерал-лейтенанта А. Г. Кравченка.

Тільки тоді вороже командування почало розуміти, що сталося. З-під Кіровограда воно зняло і терміново перекинуло сюди танкові та піхотні дивізії 8 армії генерала Хубе. Разом з ударними силами оточуваного нами угруповання фашисти оскаженіло контратакували з двох боків наші частини на флангах прориву, намагаючись відсікти і знищити їх.

Але операція розвивалася відповідно до задуму нашого командування. Гвардійці-танкісти П. О. Ротмістрова нестримно ринули вперед. З ходу були взяті Лебедин, Шпола. За Шполою танкісти наздогнали і врятували від вірної загибелі чотири колони наших людей, забраних окупантами з Кіровограда, Миронівки, Канева. У Смілі було визволено військовополонених, які перебували тут у концтаборі.

Надвечір 28 січня 155 бригада підполковника І. І. Прошина з 20 корпусу генерал-лейтенанта І. Г. Лазарева 5 гвардійської танкової армії досягла Звенигородки. Одночасно в Звенигородку вступила 233 бригада 6 танкової армії генерал-лейтенанта А. Г. Кравченка з військ 1 Українського фронту. Зустріч їх відбулася в точно призначений строк. Кільце оточення зімкнулося. Плацдарм противника дробиться, розсікається на частини. По всьому внутрішньому і зовнішньому обводу кільця оточення, створеного військами 2 і 1 Українських фронтів, йдуть напружені, жорстокі бої.

Під час проведення Корсунь-Шевченківської операції від самого початку і до завершення не було ні пауз, ні перерв. Оточене нами угруповання Штеммермана одразу ж зібралося в кулак і відчайдушно пробивалося назустріч дивізіям 8 армії Хубе. Водночас воно вперто чіплялося за кожний рубіж, кожний вузол опору на плацдармі. З 25 січня по 17 лютого 1944 року в кільці оточення гриміла безперервна канонада. 24 дні 8 армія Хубе намагалася