Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"

Святополк сидів на київському столі близько 20 років. Цей правитель не зміг провести жодної внутрішньої реформи, яка б зміцнила державу чи вивела її з міжусобиць. Нічого не робилося й для того, щоб припинити похолоплення ремісничого населення, яке спонукали київські лихварі та купці саме за підтримки князя. Внутрішня діяльність Святополка була спрямована на власне збагачення. Він продав за велику кількість срібла право на соляні торги в Києві купцям Жидівської слободи, яка виникла ще в часи Святослава і Володимира після розгрому Хазарії (звідти й переселилась до Києва зі столиці цієї держави чимала кількість купецтва як іудейського, так і мусульманського віровизнання. У старовину, як і нині в Європі, слово “євреї” не було в обігу документів, як і в мові народів. Тому й торгова слобода в Києві називалась Жидівською. Літопис ще згадує Жидівські ворота, які зруйнувала пізніше монголо–татарська навала в 1240 р. і які вже не відродили).

Віддавши монополію на торгівлю сіллю купцям Жидівської слободи, Святополк призвів до того, що вони підняли ціни на сіль, а також збільшили лихву (процент на позичені гроші) на купу. Купа — це 5 гривень, що становило на той час досить велику суму грошей (Одна київська гривня — це злиток срібла вагою 160 грамів і дорівнювала 25 кунам, 20 ногатам, 50 різанам). Тих, хто брав купу гривень, називали закупами. Якщо закуп не міг віддати боргу, він ставав холопом — рабом.

У Києві за Святополка швидко зростає лихварство й похолоплення людності. Холопів купці продавали як рабів половцям, грецьким, мусульманським та іншим купцям; безкінечні натовпи пов’язаних вірьовками за шиї холопів почали виводити з Києва.

Через те, коли 17 квітня 1113 р. раптово помер Святополк, у Києві вибухнуло величезне народне повстання. Запалала Жидівська слобода, боярські та купецькі двори. Бояри змушені були вдатись до запрошення нового князя. Таким князем, хто вже давно, ще до Святополка, претендував на княжий стіл, був син Всеволода Ярославича, онук Ярослава Мудрого — князь Володимир, прозваний Мономахом. Саме він за князювання бездарного Святополка вміло обороняв Київську державу від половецьких орд. Саме цей освічений князь, князь–письменник, доклав багато зусиль, щоб за Святополка пригасити міжусобні князівські чвари. Володимира Мономаха боялися київські бояри та опиралися його бажанню посісти київський стіл по смерті його батька Всеволода.

Тепер же, перелякані вибухом народної розправи, ці бояри запросили Володимира Мономаха на князювання (1113–1125).

Під час повстання 17 квітня 1113 р. новий київський князь Володимир Мономах змушений був видати “Статут” (доданий згодом до “Руської Правди”), який мав полегшити становище міських низів і знедолених холопів та закупів, принижених і задушених лихварями та феодалами.

З іменем цього князя пов’язаний нетривалий період єдності Київської держави. Володимир Мономах став організатором активної боротьби проти половецької навали. Практично він приборкав половецьких ханів, відтіснивши їхні орди до Причорномор’я і Приазов’я. І слава про ці великі перемоги пішла “… до всіх країв далеких… до греків, і угрів, і ляхів, і чехів, допоки й до Риму не прийшла…” — з гордістю розповідає літописець. Його ім’ям половчанки лякали дітей. У той же час він поклав початок політиці шлюбного родичання з половецькими ханами, що призвело до широкої участі половецької верхівки в князівських чварах. Деякі історики повідомляють, що сам він був одружений удруге з половчанкою куманського племені; свого наймолодшого сина — Юрія — одружив з донькою половецького хана Аєпи (це був той самий Юрій Долгорукий, який згодом з ординською захланністю обдирав Київ і київський люд).

Володимир Мономах мав велику армію, з допомогою якої підпорядкував Києву ряд князівств, що відпали від нього. Так, із великою жорстокістю була приєднана Турово–Пінська волость, він забрав Мінську волость, відібрав у Святополкового сина Ярослава його спадщину — Волинь, розгромив коаліцію військ із чехів, угорців, поляків, яку організував Ярослав Святополчич, що й сам загинув під час цієї боротьби. В руках Володимира Мономаха зібралась майже вся територія країни Русі і її колишніх володінь. До того ж він розширив свої надбання й на північно–східних кордонах київської імперії Рюриковичів: посадив князем у Ростово–Суздальську землю, яка була населена муромою, вессю, мерею, свого найменшого сина — Юрія. Це був перший князь, який залишився жити в цих володіннях і який почав розбудовувати цю землю. Як повідомляв В. Татищев, Юрій “почав будувати в області своїй… многі гради, з тими ж іменами, як у Русі суть, бажаючи тим утолити печаль свою, що позбувся великого княжіння Руського”.

Київська держава за Володимира Мономаха та його сина й спадкоємця Мстислава знову набула великого авторитету серед європейських країн. Про це свідчать династичні шлюби його дітей: старший син Мстислав був одружений із дочкою шведського короля Інгвара — Христиною; цікаво, що після її смерті Мстислав одружився з донькою новгородського посадника Завидича. Друга дочка Мономаха — Євфимія — була одружена з угорським принцом Коломаном. Мстислав Великий Мономахович також поєднав свою родину з представниками правлячих європейських династій: одну з дочок — Інгеборгу — він одружив із датським принцом Канутом II, королем ободритів, другу — Малфрідь — із королем Данії Еріком–Едмуном, а після його смерті — з норвезьким королем Сігурдом. Син останньої — Вольдемар Великий, прославлений король Данії — одружився пізніше із Софією, онукою старшого сина Мстислава — Всеволода. Ще одна дочка Мстислава — Ірина — стала дружиною грецького царевича Андроніка, четверта дочка — Єфросинія — вийшла заміж за короля угорського Гейзу II. Сини Мстислава також були поєднані з родинами правлячих династій. Один із них — Ізяслав — одружився з польською князівною, другий — Святополк — з дочкою короля Оттона II, моравською принцесою.

Як і за Ярослава Мудрого, ці зв’язки київського князівського дому свідчили про авторитет Київської держави серед європейських володарів, про великі торговельні зв’язки Київської Русі з далекими й близькими країнами цивілізованого