Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бричка зупинилася біля приміщення міської думи. Довгим напівтемним коридором, широкими зачовганими східцями Аристарх Прокопович йшов на другий поверх до приймальні Дьякова. А там заяложені дверцята шаф, що сягають стелі, дерев’яні дивани з тридюймованими полірованими сидіннями, столи з масивними більярдними ногами, дубові парапети…
В світлій, просторій приймальні людно: у кожного своя справа до господаря міста. Високий худий секретар, побачивши Аристарха Прокоповича, вийшов назустріч. Переламуючись навпіл перед ним, зашепотів, але так, що почули всі:
— Іван Миколайович двічі зволили питати про вас і наказали по приїзді негайно просити до нього.
Почувши: «Увійдіть!», Аристарх Прокопович штовхнув двері і ввійшов. Розвалившись в глибокому фотелі, димлячи цигаркою, не говорив спокійно, а сердито кричав Кулябко. Дьяков стояв біля вікна спиною до дверей і Кулябка, заховавши руки в кишені штанів, дивився вниз на ранковий Хрещатик і, здавалося, не слухав ротмістра.
— А, ось і ти, — повільно повернувшись, мовив він.
Дьякову було за сорок — високий, худорлявий, з гострим кадиком, що туго випинався з-під стоячого білого комірця. Горбатий ніс і видовжені чорні очі надавали хижого вигляду його обличчю. Стрункий, елегантно, по моді вдягнений, він виглядів самовпевненою людиною, яка досягла неабияких успіхів у житті.
Аристарх Прокопович, чемно привітавшись, не чекаючи запрошення, гепнувся у глибокий фотель поруч з Кулябком і сказав:
— Нічого не поробиш — старість.
Кулябко й Дьяков засміялися.
— Нема чого старістю відбрикуватись! — кинув Дьяков. — Поменше об’їдатися треба…
Пан гласний враз зіщулився, наче хотів потонути в глибокому фотелі, заховати від насмішкуватих поглядів свою коротеньку статуру. А Кулябко скептично морщить чоло і глумливо дивиться на Дьякова. Хитра бестія! Відразу двох зайців вбиває! Дає пораду тому дурникові череватому, а жалить його, заступника начальника охоронного відділу! Та чи знає цей зарозумілий інтелігентик, що не сьогодні-завтра прибіжить вітати його з монаршою милістю? Якої тоді заспіває! Кулябко розкриває рота, хоче сказати Дьякову щось глумливе, у нього на щелепах під шкірою перекочуються жовна, але, не знайшовши потрібних слів, звертається до Аристарха Прокоповича:
— Би уявляєте, до якого зухвальства дійшли соціалісти! їхні листівки тепер можна побачити не лише на вулицях, а і в ресторанах, сінематографах, магазинах! І це тоді, коли я… виконую обов’язки начальника охоронного відділу!
Кулябко аж потемнів, крапельки поту виступили на лобі, а в очах забігали недобрі іскорки.
— А де ж пан підполковник? — ввічливо й поблажливо всміхається Аристарх Прокопович.
— Олександр Олександрович трохи застудився, хворіє.
— Та що там говорити, панове! — втручається в розмову Дьяков. — Заходжу сьогодні до кабінету… І що я бачу! У мене на столі листівка! Ось гляньте!
— Здивували, Іване Миколайовичу! — Аристарх Прокопович схопився з крісла і заметушився по кабінету. — Та цих листівок у мене на фабриці хоч греблю гати! Через них і баби мої бунтують! Подавай їм підвищену платню, медичне обслуговування, оплачені відпустки… А цього вони не хочуть?! — скрутив велику дулю і очікувально подивився на Кулябка.
— Не беріть так близько до серця, панове! — твердо мовив той і поліз у кишеню по цигарки. Запалив, глибоко затягнувся і хвалькувато продовжував: — Я наведу у місті порядок! Та й пан полковник Ковалевський мені допоможе! Переловимо, знищимо, по в’язницях згноїмо! — Кулябко говорив уривчасто, різко, аби запевнити присутніх у вірогідності сказаного.
— Ми віримо вам, Миколо Миколайовичу, і покладаємо на вас великі надії. — Дьяков затарабанив пальцями по столу, а Кулябко від цих слів ще більше набундючився. — А вас я запросив, — офіційним тоном звернувся Дьяков до Аристарха Прокоповича, — ось з якої нагоди… З канцелярії губернатора мене повідомили про від’їзд з Києва великого князя Миколи Миколайовича. В ресторані «Гранд-отель» буде дано банкет в його честь. Мені доручено вітати дорогого гостя. Отож я і прошу, шановний Аристархе Прокоповичу, написати проект вітальної промови… знаючи ваші неабиякі здібності у цім ділі.
— Як же, як же. Така радість писати для їх імператорської високості, — враз спалахнули і миттю згасли очі в Аристарха Прокоповича.
— На банкет запрошені і ви.
— О-о-о! Це подвійна радість!.. — схопився з крісла, потупцював хвилину в радісному збудженні і знову сів. — Я ось тютюнцю… — не договорив, підняв свій портфель, поставив на коліна й заходився длубатися ключиком в замках.
— Не затрудняйте себе, Аристархе Прокоповичу! — на мить спохмурнівши, не вдоволено вигукнув Дьяков і розгублено глянув на Кулябка.
— А чому, Іване Миколайовичу? — лукаво посміхнувся той. — З задоволенням викурю цигарку тютюнцю з фабрики шановного Аристарха Прокоповича.
Нарешті, впоравшись з замками, Аристарх Прокопович відкрив портфеля — загорнутий в газету, туго перев’язаний шпагатом невеличкого формату пакунок полетів додолу і глухо вдарився об килим на підлозі.
— Здається, я помилився… взяв ваш… — розгубився Аристарх Прокопович.
— Ні, ви не помилились, саме з цим портфелем ввійшли до кабінету, — очі в Кулябка враз звузились і насторожились, він нахилився й підняв пакунок з підлоги. — Що це? — стараючись бути байдужим, допитливо глянув на Аристарха Прокоповича.
— Не-е знаю, — спантеличено витріщив очі на Кулябка.
— Як не знаєте? — скидає на чоло брови і голосно втягує крізь зуби повітря.
— А з-з-звідки мені знати?
Тоді Кулябко, певно, про щось догадуючись і намагаючись стримати хвилювання, спритно підхоплюється, забирає у зніченого Аристарха Прокоповича портфель, підбігає до Дьякова й викладає перед ним пакунки. Схвильований і розгублений, Аристарх Прокопович підходить до Кулябка і ледь чутно мимрить:
— А гроші… гроші де?
— А мабуть, ось в цих пакунках, — лукаво посміхається той.
Розірвавши шпагат, Кулябко вже розгортає газету: ні, не гроші — невеличкі зеленкуваті аркушики, акуратно складені в стосик.
Вихвачує верхній аркуш, махає ним перед очима Дьякова і кидає на стіл. Потому церемонно запалює цигарку, відходить до вікна і зручно вмощується в кріслі.
— Читайте,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсетна майстерня пані Марії», після закриття браузера.