Читати книгу - "Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ярковий уявив собi, що станеться, коли ось зараз, ну, через годину, вiн оголосить усьому свiтовi про це вiдкриття! Побачимо ще, яка доля спiткає Антарктиду. Еге, тут треба обережно! А то: "Розтопити кригу!" А може, ця крига...
- Генрiху, агов!
Уранос рушив до нього дрiбненькими кроками - зовсiм мiзерний у цьому велетенському просторi, який важко й назвати примiщенням.
- Слухай, що ти думаєш про все це?
Зеленкуватi Ураносовi очi зблиснули:
- А ти?
- Я гадаю, що це... рушiйний агрегат планети.
- А я в цьому переконаний, - урочисто сказав Уранос, i обличчя йому пересмикнулося. - Модель Галактики, прилади космiчної навiгацiї, рiзноманiтнi обсерваторiї. Це - головна зала, очевидно, пульт керування...
Вiн швидко попрямував до геометричної мозаїки, на яку Ник спершу не звернув особливої уваги. Тепер почав придивлятися: невже це не просто витвiр мистецтва? Тут же всi кольори спектра... Що означають отi пунктирнi кривi? Може, це своєрiдне письмо?..
Уранос пильно оглянув панель, нахилився, наче принюхуючись. О, дiстав з кишенi чорного цилiндрика i наставив на мозаїку. Вiн так себе поводив, наче тут бiльше нiкого не було. Який самовпевнений суб'єкт!.
- Навiщо те? - Никифор кивнув на цилiндрик.
- Телефото, - не обертаючись, сказав Уранос. "Ну, фото так фото... подумав Ярковий. - Ах, телефото? Куди ж це вiн передає?"
- Чого так поспiшати? Ось пiднiмемося в iнститут, сповiстимо...
Уранос, поглянувши на свою платiвку, щось торкнув на панелi, i враз мозаїка засвiтилася тихим свiтлом. Спалахнула зiрка i в "Галактицi". Никифор помiтив освiтлену нею темну кульку (може, то Сонце i Земля), якусь мить зачудовано дивився на тремтливе сяйво, а тодi враз стрепенувся, наче прокинувся зi сну:
- А навiщо вмикати?! - Одним стрибком опинився мiж панеллю i Ураносом, вiдтиснув його грудьми. - Не смiй доторкатись! Не можна ж так легковажити... - уже примирливим тоном додав Никифор. - Невже не розумiєш?
- Я все добре розумiю, - стримано вiдказав позеленiлий Уранос. - Я тiльки хотiв перевiрити живлення.
- А я вважаю: нiякого втручання, - сказав Никифор якомога твердiше. Сповiстимо Iнтернацiональну Раду, прибудуть ученi, експерти...
- Невже тобi не кортить самому стати бiля пульта планети?
- Нi, не кортить.
- Ти ж Никифор Ярковий!
- Ну то й що?
- Де ж твiй нестримний порив? Невситима жадоба вiдкриттiв? Ти ж зовсiм не такий, як тi сiрi мiльярди суб'єктiв, що населяють Землю. Тебе зганьбили, викинули за борт, а ти... не хочеш одним порухом пальця покiнчити з усiма земними проблемами!
- Навiщо ця демагогiя?
- Ми вважали тебе цiкавим об'єктом...
- Хто це "ми"?
- Тепер можу сказати. Ми - iнопланетники.
- Що ти верзеш?
- Тобi пощастило, Никифоре, ти скоро побачиш справдi досконалу цивiлiзацiю.
- Недотепнi жарти! Годi, ходiмо звiдси!
"Невже це може бути? - билася думка. - Звiдки ж вони, цi iнопланетники? Та нi, мабуть, це якийсь шизик. Побачив все це, от i замакiтрилось..." Никифор вiдчував, як у скронях шугає кров, як несамовито бухає серце.
- За нами мiльйони парсекiв, роки невтомного полювання на Землю, продовжував Уранос, - i тепер, маючи пiд рукою потужний магнiтний генератор, я б прогавив момент. Це ти жартуєш чи, як у вас кажуть, клеїш дурня. А я вже одержав точнi вказiвки з орбiти.
Ярковий побачив по жовтавих його очах - правда! На Землю пробрався страшний, смертельно небезпечний ворог.
- Послухай, Ярковий, давай порозумiємося. Ми давно стежили за тобою. Правда, я сподiвався, що ти добиватимешся тiєї ляльки - Клари... Ах, яка нудота земне кохання! Який примiтив - подвiйнiсть людських iстот: чоловiче, жiноче! Я змушений був грати роль одного з вас... Але тепер крапка! Не наближайся! Будеш лояльним - залишимо тобi життя, тобi й твоїй Вiрi. I не тому, що ми... як це?.. ага, сентиментальнi, а тому, що ти допомiг нам виконати велику мiсiю. I для зоологiчного музею...
- Будь ти проклятий зi своєю мiсiєю! - крикнув Никифор i зненацька бухнув його кулаком у живiт.
Уранос зiгнувся, хлипнув i впав обличчям на пiдлогу. Никифор навалився на нього, мiг задушити, як хробака, але стримався. Досить, що знешкодив. Тепер треба вiдпровадити до Iнтернацiональної Ради. Над людьми ж нависла небезпека...
Уранос перестав силкуватися, лежав пластом i не ворушився. "Ще дуба врiже, - подумав Никифор i пiдвiвся, став на рiвнi ноги. - А кров у нього... невже зелена?" Той, зiтхаючи, певне, вiд болю, перевернувся на спину. Тепер сумнiву не було - кров у нього зелена. I обличчя йому позеленiло, стало, як машкара.
- Ну, то що: будеш погрожувати? - все ще важко дихаючи, гукнув Ник. Вставай, пiдемо.
Подав йому руку, допомiг пiдвестися. Лише зараз помiтив: рука в Ураноса чотирипала, пальцi нервово смикались. Iшли до пролому, Уранос ледве ноги тягнув.
- Скажи, чому ж ви, iнопланетники, отак агресивно настроєнi проти нас? - запитав Никифор. - Чому не з'явилися чесно, вiдкрито, як дорогi гостi? Хiба ми не брати по космосу? Ну, чого ж мовчиш? Нема чого сказати?
- Все одно не зрозумiєш. "Чеснiсть", "братство" - примiтивнi поняття, виробленi земною етикою. Боротьба, безперервна, нещадна боротьба - ось Закон Космосу. Це необхiднiсть i потреба!
- Якi ж ви моральнi пiгмеї... - похитав головою Никифор. - Безсердечнi, зовсiм безсердечнi iстоти.
- Так, ми безсердечнi. Функцiю бiологiчного, до того ж недосконалого смока, який ви називаєте серцем, у нас виконують стiнки судин. Ритмiчно коливаючись, вони забезпечують циркуляцiю кровi. Це досконалiше.
- Невже справдi немає серця? - здивувався Никифор.
- Тобi навiть уявити важко, - скривився iнопланетник. - Можеш перевiрити. Послухай. - Никифор, нахилившись, притулився вухом до його вузеньких грудей. Затамував дихання, прислухався... i нiчого не почув. Слух не вловлював такого звичного, такого знайомого тукоту!
- Переконався? - наче з якоюсь зловтiхою спитав зеленяк.
- Не чути... - вiдповiв Никифор, не вiдхиляючи голови вiд його грудей. - Дивина...
- Ми безсердечнi! - з притиском сказав Уранос, пiдвiв над юнаком руку i чимось кольнув йому в лопатку.
Никифора наче пронизало електричним струмом, вiн одразу скорчився, ноги самi
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.