Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"

одного, то на другого. Він ще не знав, що такі бійки між двоюрідними родичами відбувалися на Новий рік завжди. Кожна ірокезька мати відчуває, що одяг буде розірваний у перший день свята, і Полуденне Сонце дозволила Голубому Птахові вийти в новому одязі тільки тому, що не хотіла затьмарювати його радості. Але, навіть не знаючи про це, хлопець все ж відчув любов до себе батьків-індійців і з полегшенням сів на циновку. Рідко що-не-будь здавалося йому смачнішим, ніж горіхи, які він розлущував першого новорічного дня біля вогнища роду Черепахи.

Наступного ранку знову прийшли дядьки і своїми довгими палицями покопирсали попіл у вогнищі. Коли попіл прохолонув, дядьки взяли його потроху і здмухували на голови дітям, примовляючи:

— Щоб росли здорові, як кленочки.

Після цього знову запалили вогонь, але не кресалом, кременем і трутом, а з допомогою старовинного приладдя, яке батько дістав з горища. Воно складалось із товстої соснової дошки з багатьма маленькими заглибинами і загостреної дубової палиці.

Незважаючи на півтемряву, Голубий Птах бачив, як батько вставив палицю в один із отворів у дошці і неймовірно швидко почав крутити нею між долонями. Незабаром знялася ниточка диму, яку швидше можна почути носом, ніж побачити, і почала збільшуватись. Раптом із заглиблення випурхнули іскри, спочатку кілька, а потім цілий дощ золотих голочок.

Мати притулила до дошки пучечок сухого моху; він тихенько затріщав і несподівано спалахнув. Скоро вогняний язик пробіг під новим багаттям, лизнув шматочки кори та трісочки і перетворився потім у велике жовте полум'я. Деякий час усі побожно стояли навколо вогню.

— Нове життя — нове світло, — урочисто промовив батько.

Тепло розлилося по коридору і холодних кімнатах. Вогняні крендельки танцювали під закуреним дахом і освітлювали золотаві пучки маїсу на жердинах під стелею; тихеньке дзижчання й спів, як провісники наступаючої радості, сповнили дім.

Діти завзято допомагали готувати святковий обід. Сьогодні кожна мати повісила на перекладину щонайменше два казани, бо, крім ніжної ведмежатини або оленячого м'яса, сьогодні готували ще й пудинг з маїсового борошна, цукру і соняшникової олії, його готують лише на свята, коли фальшиві обличчя — священні маски — відвідують хати. А цієї ночі вони ж обов'язково прийдуть! Кожна господиня вважала за честь дати танцюючим маскам якнайбільшу миску з святковим пудингом.

Звичайно частину пудингу з'їдали раніше. Малія запевняла, що пудинг смачніший від горіхів з цукром і ведмежим жиром. Сестра казала правду: Голубий Птах навряд чи поділився б з масками такими ласощами.

Після обіду прийшла тітка Тараня з своїм найменшим сином. Малий Ведмідь називав цю вгодовану дитину Жабою. Насправді малого звали Маленькою Сніговою Пташкою. Він був дуже слухняний і тихенько сидів навпочіпки на своїй циновці. Решта материних сестер навідувались дуже рідко. Тітка Лань майже ніколи не приходила. Малий Ведмідь не терпів хникання її дівчинки і, не приховуючи, давав це зрозуміти.

У тітки Тарані завжди повно різних сільських новин; вона знає кожен закуток, кожну хату, їй точно відомо, що діялося там ще з давніх-давен. Вона знає говорящі дерева на кладовищі, маленькі нічні вогники в каштановому лісі і ущелину, де поховані кам'яні велетні.

Розповіді тітки Тарані запалювали всіх; навіть батько починав розповідати. Тимчасом на вогні смажилась печеня, нанизана на дерев'яні рожни. Як тільки який-небудь шматок був готовий, він швидко зникав разом із солодкими горіхами у чиєму-небудь роті.

Малія, Козуля і Голубий Птах грали у «Тарілочку з кісточками». Кожен повинен був так ударити дерев'яною тарілочкою з розмальованими сливовими кісточками об підлогу, щоб кісточки підскочили вгору. Якщо більшість кісточок лежала чорною стороною догори — зараховувалось очко. Від інших вогнищ також долинав приглушений стукіт дерев'яних тарілочок і тихеньке «гіц, гіц» та іноді радісний сміх. Хоч і багато було дітей під довгим дахом, там було на диво тихо.

Надвечір Голубий Птах стомився і забрався на свою ведмежу шкуру. Деякий час він ще прислухався до розмови біля вогнища і стежив за тінями, що мандрували по стінах затишної комірчини. Потім заснув.

Тріскучі постріли, гучні удари в стіну та гамір розбудили його. В розчинені навстіж двері вдерся крижаний потік повітря, а разом з цим і ціла зграя масок. У кімнати зазирали химерні, яскраво розмальовані дерев'яні обличчя з перекошеними ротами і вишкіреними зубами. Маски танцювали, веселилися в коридорі, дмухали попелом на людей з роду Черепахи, бажали їм багатого врожаю у наступаючому році і через другі двері вибігали надвір. Разом з ними зникали і миски з пудингом.

Діти з хвилюванням чекали цих відвідин. У масок треба було що-небудь взяти — це приносило щастя. Кожен хлопець і кожна дівчина тримали напоготові гострі скалки із тростини і чекали нагоди. Голубий Птах спочатку злякався, коли з темряви коридора виринули дерев'яні пики, але в останній момент він все ж таки спіймав одну з маїсових вірьовок, які, наче волосся, звисали з голів дивовижних постатей, і відрізав від неї якийсь шматок. Козуля здобув половину пояса, Малія — клаптик ковдри, навіть Снігова Пташка, задоволено посміхаючись, тримав у кулачку трохи маїсової соломи.

Тітка Тараня була на сьомому небі від радості.

— Звідки ж це у мого синочка соломка? — без кінця запитувала вона, поки батько не зауважив:

— Нам треба відпочити, щоб завтра не заснути під час танцю з перами.

Тітка Тараня на півслові обірвала своє щебетання, рвучко пригорнула Снігову Пташку і з майже смиренним «на добраніч» зникла.

Діти заховали символи щастя під шкуру на лаві, забрались на свої постелі і вмить поснули. Голубому Птахові спочатку приснилося щось дике, хаотичне. Потім він раптом опинився під тисячею ніг, що товклися по ньому; це була сила-силенна маленьких м'яких мокасин. Нарешті йому вдалося встати. Навколо нього стрибали діти і кричали: «Голубий Птах — наш двоюрідний брат! Голубий Птах — наш двоюрідний брат!»

Напівсонний хлопець підвівся; справді, хтось гукав. Це Малія будила його. Сьогодні спозаранку треба було йти в хату