BooksUkraine.com » Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 137
Перейти на сторінку:
class="c1">Джоз підвівся й хотів не пустити їх, та досить було Осборнові штовхнути його одним пальцем, як він, сопучи, гепнув на своє місце, і лейтенант забрав дівчат. Джоз послав їм навздогін поцілунок і проказав, гикаючи: «Бог з вами! Бог з вами!» Тоді схопив капітана Доббіна за руку і, ревно плачучи, звірив йому свою таємницю. Мовляв, він обожнює дівчину, яка тільки-но пішла звідси, і знає, що розбив їй серце своєю негідною поведінкою, а тому завтра ж повінчається з нею в церкві святого Георгія на Ганновер-сквер. Він достукається до архієпископа Кентерберійського в Ламбеті 60 - слово честі, достукається і попросить його. Потакуючи Джозефові, капітан Доббін хитро вмовив його залишити парк і негайно їхати до Ламбетського палацу, а коли вже вивів за браму, то без труднощів доправив до найманої карети, яка довезла Джоза Седлі цілого й неушкодженого на його квартиру.

 

 

Джордж Осборн щасливо відпровадив дівчат додому, а коли за ними зачинилися двері і він уже вийшов на Рассел-сквер, то раптом так зареготав, що аж здивував нічного сторожа. Емілія тільки співчутливо глянула на товаришку, коли вони піднялися нагору, поцілувала її і, не вдаючись у розмову, пішла спати.

«Він повинен освідчитися завтра,- думала Ребека.- Він чотири рази назвав мене «ясочкою» і в присутності Емілії стиснув мені руку. Він повинен освідчитися завтра».

Емілія теж так думала. І, здається мені, думала вже про сукню, яку вона одягне, коли буде дружкою молодої, і про ті дарунки, які подарує своїй гарненькій невістці; і про ще одну врочистість, коли сама буде головною дійовою особою, і т. д. і т. д.

О недосвідчені дівчата! Як мало ви знаєте про дію аракового пуншу! Та хіба можна порівняти вечірній хміль із вранішнім похміллям? Як чоловік можу посвідчити, що ні від чого так не болить голова, як від воксголського пуншу. Минуло двадцять років, а я й досі не можу забути двох випитих там келихів, двох жалюгідних келишків! Тільки двох, даю слово джентльмена! А Джозеф Седлі, з хворою печінкою, вижлуктив найменше з кварту тієї гидкої суміші.

Ранок, коли, як сподівалася Ребека, мало зазоріти їй щастя, застав Седлі в таких муках, що їх годі описати словами. Содової води на той час ще не винайшли. Легеньке пиво - аж не віриться! - було єдиним напоєм, яким нещасні чоловіки втамовували спрагу після хмелю попередньої ночі. Цей невинний напій і стояв біля колишнього збирача податків з Боглі-Уолага, що, стогнучи, лежав на канапі, коли на квартиру до нього завітав Джордж Осборн. Доббін, добра душа, був уже там і терпляче доглядав свого вчорашнього пацієнта. Дивлячись на знеможеного прихильника Бахуса, офіцери перезирнулися і співчутливо всміхнулись. Навіть служник Седлі, дуже спокійний і коректний чоловік, мовчазний і суворий, як грабар, дивлячись на свого нещасного господаря, насилу стримував усмішку.

- Містер Седлі дуже бешкетували вчора ввечері,- довірливо прошепотів він Осборнові, коли той підіймався сходами.- Хотіли налупцювати візника, сер. Капітанові довелося нести їх до кімнати на руках, як дитину.

На мить обличчя містера Браша осяяла усмішка, але відразу згасла, і він, прибравши свою звичайну шанобливу міну, відчинив двері й оголосив:

- Містер Осборн.

- Як ти себе почуваєш, Седлі? - почав молодий дотепник, оглядаючи свою жертву.- Всі кістки цілі? Там, унизу, чекає візник із синцем під оком та зав’язаною головою. Він присягається, що подасть на тебе до суду.

- До суду? За що? - кволим голосом запитав Седлі.

- За вчорашню бійку. Правда, Доббіне? Ти бився, голубе, як Моліне. 61 Вартовий казав, що зроду не бачив, щоб хтось так відразу падав. Спитай Доббіна.

- Так, ти справді бився з візником,- сказав капітан Доббін,- і показав, на що ти здатний.

- А той тип із Воксгола в білому сюртучку! Як Джоз віддухопелив його! А як верещали жінки! Її-богу, любий, я не міг натішитися, дивлячись на тебе. Я думав, що ви, цивільні, не маєте пороху. А тепер я ніколи не стану тобі на дорозі, коли ти, Джозе, будеш під мухою.

- Мабуть, я таки страшний, коли мене роздратують,- простогнав Джоз із канапи і скорчив таку нещасну і водночас кумедну міну, що навіть чемний капітан не втримався і вибухнув разом з Осборном гучним реготом.

Осборн нещадно користався з нагоди. Він вважав Джоза за ганчірку і, обміркувавши з усіх боків питання про майбутнє одруження Джоза й Ребеки, не дуже втішався, що хтось із сім’ї, з якою він, Джордж Осборн, офіцер *** полку, хотів поріднитися, має намір допуститись мезальянсу, одружитися хтозна з ким, з якоюсь приблудною гувернанткою.

- Ну й ляпнув ти, сердего,- повів далі Осборн.- Кажеш, страшний? Та ти на ногах не тримався, і всі в парку сміялися з тебе, хоч сам ти рюмсав. Ти був геть розкис, Джозе. А пам’ятаєш, що ти співав?

- А що? - запитав Джоз.

- Зворушливий романс і водно називав Розу, чи Ребеку, чи як там зветься та мала Еміліїна товаришка, своєю ясочкою.

І безжальний Осборн схопив капітана за руку й заходився відтворювати ту сцену, на превеликий жах її справжнього виконавця, хоч добродушний Доббін і просив його зглянутися на Джоза.

- Чого це я маю жаліти його? - відповів Осборн на докори приятеля, коли вони попрощалися з хворим, залишивши його на доктора Голлопа.- Яке в біса він мав право напускати на себе зверхній тон і виставляти нас на глум у Воксголі? Хто та школярка, що так ніжно грає очима й підкочується до нього? До лихої матері, вони і без неї не високо сягають. Я не проти гувернанток, але волію, щоб моєю невісткою була справжня леді. Я людина широких поглядів, проте маю гордість і знаю своє місце, то нехай і вона знає своє. І я зіб’ю пиху з того хвалькуватого набоба й не дам йому стати ще більшим дурнем, ніж він є. Тому я й попередив, щоб він був обачним, а то вона його залигає.

- Тобі видніше,- сказав Доббін не дуже впевненим тоном.- Ти завжди був торі, і родина твоя - одна з найстаровинніших в Англії, та все ж...

- Ходімо глянемо, що роблять дівчата. Чом би тобі не, позалицятися до міс Шарп? - перебив його лейтенант.

Але Доббін

1 ... 20 21 22 ... 137
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"