Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це було гірше за тисячу різок, і серце у бідного Тома боліло тепер більше, ніж його тіло. Він теж плакав, благав пробачення, знов і знов обіцяв виправитися і, нарешті, був відпущений, але почував, що тітчине пробачення неповне і що колишнього довір՚я до нього немає.
Він вийшов з дому, почуваючи себе таким нещасним, що навіть не думав про помсту Сідові. Отже, зовсім даремно Сід поспішав утекти від нього через задню хвіртку. Похмурий і сумний прийшов Том до школи і разом з Джо Гарпером підставив спину під різки за те, що вчора не з՚явився до школи. Кару він приймав з виглядом людини, душа якої пригнічена більшим горем і байдужа до таких дрібниць. Потім він повернувся на своє місце, поклав руки на парту й голову на руки і дивився в стіну кам՚яним поглядом, в якому світилося страждання, що досягло останньої межі. Під ліктем він відчув якусь тверду річ. Він через деякий час змінив позу, зітхнув, взяв цю річ. Вона була загорнута в папір. Він розгорнув її. Глибоке, затяжне, важке зітхання вирвалось у нього з грудей, і серце його розбилося. То була його мідна кулька!
Остання соломинка зламала спину верблюда.
Розділ одинадцятий
Том зазнає мук совісті
Годині о дванадцятій вдень по всьому містечку раптом пронеслася жахлива звістка. Не треба було й телеграфу, про який за тих часів і не мріяли,- звістка ця переходила з уст в уста, від сусіда до сусіда, з будинку в будинок майже з телеграфною швидкістю. Певна річ, учитель відпустив учнів додому; все місто здивувалося б, коли б учитель не догадався про це.
Біля вбитого було знайдено скривавленого ножа, і хтось пізнав, що цей ніж належав Мефові Поттеру. Говорили також, що вночі, годині о другій, один запізнілий житель, повертаючись додому, бачив, як Поттер вмивався в струмку, і що Поттер, побачивши його, негайно втік,- обставина підозріла, особливо вмивання: це не було звичкою Поттера. Казали також, що поліція винишпорила все місто, розшукуючи вбивцю (обивателі не люблять возитись з доказами і негайно проголошують вирок), але ніде не могла його знайти; що в усіх напрямах розіслано вершників, і шериф певний, що злочинця спіймають до вечора.
Все місто зібралося на цвинтарі. Том забув про своє розбите серце і приєднався до всіх не тому, що йому цього хотілося,- він волів би бути за тисячу миль звідти,- але його тягла туди незрозуміла сила. Прийшовши на це жахливе місце, він протиснувся вперед і знову побачив похмуре видовище, йому здавалося, що від того часу, як він був тут, минула ціла вічність. Хтось ущипнув його за руку. Він обернувся і зустрівся очима… з Гекльберрі! Обидва негайно стали дивитися в різні сторони, запитуючи себе, чи не помітив хто чогось особливого в їхніх поглядах, але всі балакали, і увага всіх була прикута до жахливого видовища.
«Бідолаха!» «Бідолашний хлопець!» «Це наука крадіям трупів!» «А Мефа Поттера повісять, якщо спіймають»,- гомоніли навкруги.
А священик висловився так:
- Тут перст божий! Тут воля господня!
Раптом Том затремтів з голови до ніг, бо неподалік побачив непорушне обличчя індійця Джо. Цієї миті юрба завирувала. Пролунали голоси:
- Ось він, ось він! Сам іде!
- Хто, хто? - заволали двадцять голосів.
- Меф Поттер!
- Дивіться, він зупинився. Глядіть, повертається. Тримайте його, щоб не втік!
Люди, що сиділи на деревах, над головою Тома, повідомили, що Меф Поттер і не думає тікати,- він тільки збентежений і не знає, що робити.

- Нечувана зухвалість! - сказав один із присутніх.- Прийшов, щоб спокійно подивитися на діло рук своїх… Не сподівався, що тут люди.
Юрба розступилася, і до могили урочисто підійшов шериф, ведучи Поттера за руку. У нещасного лице було сіре, а в очах - жах. Зупинившись перед убитим, він затрусився, мов у пропасниці, закрив лице руками і заплакав.
- Це не я зробив, друзі мої,- схлипував він,- слово честі даю вам, не я.
- Хто ж тебе обвинувачує? - прогримів чийсь голос.
Постріл начебто влучив у ціль. Поттер підняв голову і оглянувся навкруги з гіркою безнадійністю в очах. Він побачив індійця Джо і вигукнув:
- О, Джо! Ти обіцяв мені, що ніколи…
- Це ваш ніж? - І шериф підніс до самого його обличчя знаряддя вбивства.
Поттер упав би, якби його не підтримали і не посадовили тихенько на землю. Потім він сказав:
- Щось підказувало мені, що коли я не вернусь туди і не знайду… - Він здригнувся і, безнадійно махнувши рукою, мовив: - Скажи їм, Джо, скажи їм! Тепер уже байдуже…
Гекльберрі й Том оніміли і вирячили очі, коли цей нахабний брехун, нітрохи не соромлячись, заходився розповідати вигадану ним сцену вбивства. Хлопці щохвилини чекали, що ось-ось з ясного неба впаде грім на голову вбивці: вони дивувалися, чому божа кара забарилася. А коли він закінчив і все ж стояв живий і цілий, їхній слабкий намір порушити присягу і врятувати життя невинно обвинуваченого Поттера зовсім пропав: очевидно, цей мерзотник Джо продався дияволові, а сперечатися з дияволом було небезпечно.
Хтось спитав Поттера:
- Чому ж ти не втік? Навіщо прийшов сюди?
- Я не міг інакше… я не міг! - простогнав Поттер.- Я хотів тікати, але самі ноги притягли мене сюди! - І він знову заридав.
За кілька хвилин на допиті індієць Джо так само спокійно повторив свої свідчення під присягою; і хлопці, бачачи, що небесний грім так і не побив його, остаточно переконалися, що Джо продався дияволові. Він тепер став для них найцікавішою, хоч і найжахливішою істотою, яку вони бачили коли-небудь, і вони не могли відірвати від його обличчя своїх зачарованих очей. Потайки вони вирішили стежити за ним уночі, коли нагодиться випадок, сподіваючись як-небудь побачити його жахливого хазяїна.
Індієць Джо допоміг підняти з землі тіло вбитого і покласти його на віз. У натовпі пробіг трепет: усі почали шепотіти, що якраз цієї хвилини з рани просочилися краплі крові. Хлопчики подумали, що ця щаслива випадковість вкаже юрбі справжнього вбивцю, але їм довелося розчаруватись, тому що багато з присутніх казали:
- Коли це сталось, Меф Поттер стояв
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен», після закриття браузера.