Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Єпископ

Тоді напевне буде божий суд.

Неофіт-раб

А потім що?

Єпископ

Одна отара буде,

єдиний пастир.

Неофіт-раб

А при нім не буде

помічників, намісників господніх,

ніяких тих начальників над нами?

І вже тоді не будуть більше люди

у думці вільні, а в житті раби?

Єпископ

Не знаю, сього слова нам не дано

від господа Христа й його посланців.

Неофіт-раб

Отак?.. Про мене ж, хай воно й ніколи,

те царство боже, не приходить!

Старий раб

(з невимовним жахом)

Боже!

Рятуй нас від гріха! Що він говорить?

Вся громада християнська гомонить; окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте, наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб.

Єпископ

(підіймає руку вгору. Дужим голосом)

Мир, браття, вам!

(До неофіта-раба.)

Покайся, нечестивий!

Візьми назад слова ті необачні,

бо гірш тобі на тому світі буде,

аніж на сьому. Хто на сьому світі

не хоче царства божого вбачати,

той втратить і небесне царство боже

і буде вергнутий в геєну люту,

де пломінь невгасимий, плач і скрегіт

і де робак довіку точить серце.

Неофіт-раб

(палко)

Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне

мене геєною лякаєш. Маю

геєну ту щодня і щогодини,

навколо себе чую плач і скрегіт,

щодня мені робак той точить серце.

То ж він мене привів сюди до вас

шукати правди, волі і надії.

А що я в вас найшов? Слова облудні

і марну мрію про небесне царство

та про царя єдиного в трьох лицях,

що над панами нашими панує,

а їм дає над нами панувати

від першого до другого пришестя,

а може, й далі. Може ж, і по смерті

у тім небеснім вашім царстві божім

довіку буде так, як тут до часу,-

безплотні душі ваші будуть вічно

терпіти і «боротися в покорі».

Сей рабський дух

(на старого раба)

і там служити буде

не тільки зо страху, а й по сумлінню

душі патриціанській можновладній,

сей

(на крамаря)

буде важити добро і зло

і чистоту по часточках вділяти,

сей

(на диякона)

раз на тиждень буде роздавати

духовну страву отакій голоті,

як хоч би й я, а ми вже, злидарі,

стоятимем тихенько та покірно,

немов старці перед багатим паном,

ждучи, який нам знак подасть єпископ,

чи він хоч слово мовити дозволить,

а може, нам звелить співати гімни

єдиному цареві всіх царів

і панові усіх рабів небесних.

Ні, далебі, не знаю, чи не краще

було б мені в самій геєні вічній,

ніж у такому рабстві безнадійнім,

з якого й смерть вже визволить не може.

Єпископ

(що вже скілька раз намагався перервати ту мову і стукав патерицею об землю, гнівним і грізним голосом покриває слова неофіта-раба)

Геть, відійди від мене, сине тьми!

Лиши сей збір! Чого сюди прийшов

бентежити святу громаду нашу?

Нащадку злий єхидни, скрийся в нору,

з якої виліз на погибель душам!

Неофіт-раб

Ні, ти мене не смієш проганяти,

бо я сюди прийшов по твому слову,

повіривши обітниці лукавій,

немовби тут знайду любов і спокій,

і вічнеє життя. А ви забрали

останній спокій і любов останню

навіки отруїли, і тепер

душа моя вмирає. Я не знав,

що значить гріх, я тільки знав нещастя,

а ви мене навчили, що то гріх

і нечесть перед богом. Я був певний,

що смертю покінчаються всі муки,

а ви мені відкрили ціле пекло

в просторі вічності за гріх найменший.

Так мусите ж ви дати оборону

від безлічі гріхів отих пекельних.

Учили ви мене любити ближніх,

так научіть мене їх боронити,

а не дивитись, опустивши руки,

як в рабстві тяжкім браття погибають.

Все ваше милосердя, наче латка

на ветоші злиденного життя,

і тільки гірше злидні виявляє.

Чи молоко чужої жінки дасть

моїй дитині ніжність материнську?

Чи верне чиста одіж чистоту

моїй щодня плямованій дружині?

Чи я забуду серед ваших зборів

мою сумну, зганьбовану оселю?

Не хліба хочу я, не слова прагну,-

любові чистої без плям бажаю,

без заздрощів, без сумнівів нечистих,

до ясної надії пориваюсь,

що я хоч здалека побачу волю,

що хоч мій син, онук, найдальший правнук

такого часу діжде, як і слово,

ганебне слово «раб» із світу зникне;

жадаю віри в ту святую силу,

що розум просвітить у найтемніших

і всіх людей збере в громаду вільну

без пастиря-дозорця і без пана,

а не в отару з пастухом свавільним

та з лютими собаками, тремтячу

від голосу вовків, левів, шакалів,

гієн, лисиць і всякого хижацтва.

Не я один духовну спрагу маю,

не я один так серцем голодую,

багато нас таких. Мені казав

один товариш-раб, що десь над Тібром,

як перейти отруєну Маремму,

є табор потайний 23 рабів-повстанців.

Утомлені своїм довічним рабством,

вони гадають розірвати пута

і скинути ярмо з своєї шиї.

Патрицій

Ти думаєш, вони надовго скинуть?

Неофіт-раб

Хоч би на мить, і то вже варто труду!

Я сподівався на довічну волю

в громаді вашій, але ви й на мить

«солодкого ярма» не здатні скинуть.

Так чи не краще залишити мрії

про вічне і піти на часове,

замість агап на оргію криваву?

Патрицій

Скажи - на хрест