Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."

Маруся. Як будень? Сьогодні у мене свято... таке свято, яке раз на віку бува... Дайте мені, голубочко, нову керсетку, намиста й дукачі, і квітки, і віночок...

Вустя (підходить до скрині). Нащо він тобі, той віночок? Буде й стрічок самих...

Маруся. Ні, мамо, дайте й віночок, і все, бо сьогодні слід... нехай я уже так у тім віночку і зостанусь... Не скидайте його... це тоді, як були ми на ярмарку з Грицьком, мені його куплено.

Вустя. Та на, я не жалую!

Маруся (похапцем прибирається, дивлячись у дзеркало). Бачите, мамо, я сьогодні не така бліда на вид... Мамо, скажіть мені, я гарна чи ні?

Вустя (з сльозами). Гарна, моя доню, як зірочка ясна!

Маруся. Чого ж він... от знов забула... все ненавидітиме? А!.. В лісі бабуся дала пораду...

Вустя. Що ти знову, господи?!

Маруся. Ні, ні, я пригадала... зараз мій Гриць прийде... чим же ми його будем вітати?

Вустя. А чим же, доню?

Маруся. У вас там у хижі... єсть ще пляшка меду, що Хома привіз... дайте ключ!..

Вустя. Та навіщо йому мед? Його для тебе тільки й держала...

Маруся. Ні, дайте, дайте! Дайте ключі сюди, я сама принесу... для свого Гриця... Помиримось, погодимось і зап’ємо медом. (Іде.)

Вустя сама.

Вустя. Ох, непритомна вона, непритомну! Мати божа! Зглянься, пречиста, над обездоленими, не осироти вкінець нещасної матері! (Набіжно стає навколішки.)

Вустя і Хома.

Хома (виходе крадькома). Що ви, матусю, все журитесь та журитесь? (Цілує руку.)

Вустя. Як же мені, Хомо, не побиватись, коли з Марусею щось непевне скоїлось...

Хома. З Марусею? Що ж таке? Де вона?

Вустя. Та учора як з тобою пішла, а вернулась уже світом... та, либонь, недужа; її там чи налякано, чи їй наврочено?..

Хома. То, може, так... перший раз вийшла... Може, од слабості... Адже вона не лежить?

Вустя. Та лежати не лежить, а ще якось жвавіша; тільки голова чи болить їй, чи що...

Хома. Голова то пройде... не бійтесь... аби не лежала...

Вустя. Все Грицька дожидає. Чи тому ж то правда, що вони помирились і він прийде?

Хома. Правда, правда, матусю; він то прийде, тільки, на мою думку, чи не дума насмішки якої вчинити?..

Вустя. Ах він каторжний, каторжний! Бодай йому добра не було ні на цім, ні на тім світі; бодай його щодня корчило; бодай йому робаки живому поточили всі печінки; бодай йому сталась така смерть, як тій скаженій собаці,- без хреста й без могили!

Хома. А коли схаменеться й зробить її щасливою, то хай йому господь милосердний усе простить і допомага на всякім ділі! І ви, матусю, не суперечте їм, нехай прийде, побалакають, погодяться...

Вустя. Нехай, нехай! Тільки коли насміється, то я йому сама очі видеру з лоба!

Хома. А от, коли з Грицьком у них вийде розрада... то... після там... як Маруся заспокоїться трохи... чи не замовили б ви їй словечка за мене?.. (Цілує руку.)

Вустя. За тебе?! Хіба ти, синку... думаєш?..

Хома. Матусенько! Та коли бог пошле мені таке щастя... то мені на тім світі й раю не треба! А як же б я шанував та жалував! Та ви б у мене жили як у Христа за пазухою!..

Вустя. Ох, синку мій, я така б була з того рада, що й господи! Більше й Марусі ніхто не любитиме... Тільки як Маруся справиться з своїм серцем!

Хома. Ох, що й казать! Коли другий посвата, милий, любий та вродливий, то нехай раює... Я тільки ж про Марусине щастя й дбаю... тільки про її щастя!..

Ті ж і Маруся.

Маруся (ввійшла з пляшкою й різною посудою). Насилу знайшла: ось і мед, і сир, і сметана...

Вустя. Для чого ти принесла, доню, той мед?

Маруся. Як же, мамо, треба гаразд молодого прийняти...

Хома (до Марусі). Здрастуй, Марусечко! Кого це так вітаєш?

Маруся. Грицька... адже він буде?

Хома. Буде, буде. Він у мене ночував, та оце виряджав сватів до Галини, то казав, що сюди зайде.

Вустя. Чого ж йому, коли так, сюди й заходити?

Маруся. До Галини?! А, чула щось... як до Галини? Він сюди обіцяв прийти... Він до Галини не піде!.. Хоч у мене й покрадено рушники... а не піде... не піде!

Хома. Заспокойся, голубочко, певно не піде!

Маруся (встає). Ха-ха-ха! Не піде!

Вустя. Чого ти, Марусе, смієшся?

Маруся. Так... мені повеселішало... згадала смішне... Слухайте, мамо, Хомо, лишіть мене саму тут. Гриць прийде, ми на самоті розмовлятимемо... тихо та любо...

Хома (до Вусті). Справді, нехай вони собі перебалакають... Зайдіть, мамо, до мене: ми за їхню згоду, за їхнє щастя хоч по чарці вип’ємо.

Вустя. То й ходім, ходім! Порядкуй уже сама тут, доню... щасти тобі боже!