Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

Освіживши в пам’яті Ґабрієлеву заяву, Чендлер повернувся до Гітового допиту. Перше, що впадало в око, — подробиць про мету і напрямок його руху було мало, наче чоловікові забракло часу, щоб заздалегідь підготувати інформацію. Далі їхні історії не відрізнялися, аж поки його чимось не накачали. Гітові спогади були, безсумнівно, туманніші, пояснення, як він утік, теж були нечіткі, трохи менше наочності, деталі заблоковані страхом. Коли він згадував, його голос затремтів, наче чоловік знову опинився в тій повітці, прикутий до стіни, і намагався вирубати собі сокирою шлях на волю. Запаморочення було доречне, якщо його справді чимось накачали, але Чендлер замислився: чи не хитрощі це, чи не спроба приховати деталі? Надто старанна спроба, щоб здаватися невинним.

Далі були скупі подробиці Гітової втечі, побіжна згадка про Ґабрієля за столом перед спогадом про могили, сутичка в лісі та падіння. Він прийшов до тями поруч із Ґабрієлем і втік. Те, що було далі, найбільше непокоїло Чендлера: неприхована лють у відповідь на звинувачення в крадіжці машини, лють і брак каяття, запевняння, що він мусив це зробити. Характер, який він продемонстрував і який досі виявляв у камері, а ще як він крутив ланцюжок на шиї, нагадуючи Чендлерові про те, що начебто висіло на стіні хижі. Обидві історії мали потерті краї. І сержант мусив розпороти їх, щоб виявити правду.

13

2002

У світі, де відшукати можна було будь-що, від найкрихітнішого атома до наднової, яка проковтує сонце, Мартінове місцезнаходження залишалося невідомим. Пошуки тіла тепловізором виявилися неефективними, радіостанції теж не допомогли. Очі в небі бачили лише безплідну землю, просте відстеження його телефона не дало нічого, адже батарея давним-давно здохла. Залишилися лише людські очі, вуха і ноги, і сувора місцевість уже давалася їм узнаки.

Щойно зазоріло, Чендлер нагадав групі ретельно перевірити зону відпочинку: не шукаючи доказів, а щоб відігнати будь-яке створіння, спрагле поїсти свіженького. Цього ранку хлопець виявив, що сидить біля кількох полісменів із Маунт-Маґнет, яких залучили до операції через їхній досвід у пошуках зниклих туристів. Він уже помітив, що вони не базікають, ідучи, — зберігають енергію, а також швидко й ретельно перевіряють місцевість, миттєво прибирають територію, перш ніж рушити далі.

Люди почали шепотітися про те, чи міг Мартін вижити тут протягом тижня. Усі погоджувалися, що це залежить від його спорядження й здорового глузду.

— Дратівливого, як нам відомо, — нагадував Мітч, — суміш емоцій, шоку та гніву.

Джаред, коп із Маунт-Маґнет, увірвав його громоподібним голосом:

— Якщо Мартін хотів піти геть назавжди, він легко міг із цим впоратися. Якщо дати більш-менш спортивній людині фору сорок вісім годин, шанси на те, що ти її знайдеш, кепські. Її прикінчить не голод чи спрага, а паніка. Думка про те, що вона опинилася в цьому лайні, але нічого не може вдіяти. Від розпачу вона припуститься помилки, а тоді — бах — впаде, зламає ногу і помре на дні якоїсь ями.

Запала тиша. Чендлер радів, що поруч немає нікого з членів родини і вони цього не чують.

Мітч утрутився знову:

— Як часто ви їх знаходите?

— Можливо, у десяти відсотках випадків, — озвався Джаред, змушуючи волонтерів зашепотітися. — Ну… — виправився він, — точніше, в чотирьох чи п’яти відсотках.

Пролунало ще більше стогонів, добровольці запитували себе, чому опинилися тут, якщо справа марна. Чендлер відчув, що його теж накриває зневіра, думки повернулися до Тері, їхньої ненародженої дитини і того, що вони не готові до майбутнього.

Він познайомився з нею на новорічній вечірці в місті. Але його туди не запрошували. Вони з Мітчем були ідеальні кандидати — молоді, недосвідчені й неодружені, — тож витягнули коротку соломинку й мусили чергувати тієї ночі, давши решті полісменів змогу повернутися до своїх родин і відсвяткувати.

Тері приїхала з узбережжя у гості до родичів і скористалася цією поїздкою як нагодою вскочити в халепу.

Чендлера та Мітча викликали сусіди, занепокоєні тим, що на вечірці поряд пиячать неповнолітні. Ці подробиці не надто когось займали; як не крути, їх однаково облили б лайном: або за те, що вони перервали вечірку в самому розпалі, або за те, що викинули людей на вулицю.

Вони увійшли до будинку під звичний супровід несхвального галасу й обрáз, оточені людьми, що розпачливо боялися тих, хто у формі. Але Тері не боялася. Вона протистояла їм обом, уже вочевидь пом’ята — синя сукня сповзла з плечей, виставивши на загальний огляд бретельки червоного бікіні. Височіючи над нею, Чендлер наказав господареві будинку назватися. Тері порадила їм обом забиратися, адже вони псують усю атмосферу, але по-справжньому Чендлер помітив її та ці пронизливі карі очі, коли дівчина штовхнула його в груди. Очі у неї були великі та небезпечні, як лісова пожежа. Побачивши, що Тері лише трохи напідпитку, хлопець приготувався домовитися з нею, але Мітч був не такий поблажливий. Минуло лише два місяці, але Чендлерів партнер уже носив уніформу як другу шкіру, насолоджуючись своєю владою і блискаючи значком із гарячкуватістю релігійного фанатика; хлопцеві кортіло отримати могутність, якої він не мав, коли був слабеньким підлітком.

Мітч і Тері погрожували зіпсувати новий рік роздратованою лайкою, тож Чендлерові довелося протиснутися між ними. Навіть вигнавши Мітча за двері, нагадуючи йому залишатися професіоналом, — це лише дужче розгнівало друга, — Чендлер продовжував відчувати, як крихітне тіло Тері наполегливо тулиться до його спини.

Залишивши Мітча тинятися навколо патрульної машини, як розгніваний бик, Чендлер повернувся до сусідських нарікань. Кінець кінцем він переконав господаря будинку і Тері, що лише зробить їм застереження і що швидше вона на це погодиться, то швидше повернеться до святкування. Він попередив дівчину про підліткову пиятику та необхідність піклуватися про свою безпеку, на що Тері відповіла, що як хтось щось спробує, вона запустить йому склянкою в лице. Приголомшений грубою відвертістю, хлопець нагадав їй про відповідальність, а дівчина у відповідь поцікавилася, чи не варто їй натомість написати листа з проханням котитися під три чорти. Чендлер одразу збагнув, що у дискусії з нею немає правильної відповіді і, напевно, ніколи не буде. Ця дівчина була стихія, і під кінець розмови їй якимось дивом вдалося вибити з нього обіцянку повернутися сюди за годину, коли закінчиться його зміна.

Після цього Чендлер пішов, нагадавши