Читати книгу - "Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оленка присвистує здивовано, коли в туалеті я розповідаю їй про Олександра та його погану пам'ять.
— Дуже дивно, що він нічого не пам'ятає, — бурмотить подруга. — Або вдає, що не пам'ятає.
— А навіщо йому вдавати? — я ретельно мию руки і пригладжую розпатлане волосся.
Щоки червоні, очі блищать. Я трохи випила, на душі полегшало. Алкоголь допомагає забутися. Взагалі я лише вино та шампанське люблю, але сьогодні вперше спробувала шоти.
— Та хто ж цих мужиків зрозуміє? — зітхає Олена. Дістає із сумочки помаду та туш для вій, щоб освіжити макіяж.
— Ні, Алекс не з тих, хто буде вдавати. Він насправді нічого не пам'ятає. Ні про мої почуття, ні про щоденник, над яким він так щиро ржав. Звичайно, малюнки та вірші закоханої дівчини — це дуже смішно! Нічого смішнішого я в своєму житті не чула!
— Міко, забий ти на нього. Досить сльози лити за цим дурнем. Краще на Макара зверни увагу, хлопець по тобі реально сохне, — довірливо шепоче Олена.
З Макаром ми познайомилися наступного дня після того, як я мало не втратила незайманість. Настрій у мене був паршивий. Я пішла до улюбленого кафе, взяла капучино, сіла біля віконця і думала про те, як швидше забути Олександра. Тоді до мене й підсів Макар. Сказав, що хоче познайомитись із гарною дівчиною. Компліментів наговорив. А я в такому розпачі була, що прийняла його залицяння.
Макар запитав, як я підписана в соцмережах, і того ж вечора кинув мені смішну картинку. Через два дні ми сходили в кіно, а вчора в ресторані сиділи до самого закриття. Я добре провела час і зізналася мамі, що була на побаченні з гарним хлопцем. Вона порадила покликати його на день народження.
— Так, Макар чудовий, — погоджуюсь із подругою.
Ми вже півтори години у клубі відпочиваємо. Я, Олена, мої однокурсниці Світлана з Таєю і, звичайно ж, Макар. Сподіваюся, йому не нудно у дівочому колективі.
— Тоді не гальмуй, Мікулю, — надихається Олена. — Хапай вола за роги. Тобто Макара за те саме місце. Не вийшло з одним цноту втратити, то втрать її з іншим!
Я морщусь і хитаю головою. Не подобаються мені такі поради. Я навряд чи зможу на таке наважитися, хоча Макар дуже добрий. А ще він уважний, кумедний, харизматичний. Він жодного разу нічого зайвого не зробив, навіть не намагався мене поцілувати після другого побачення.
— Не кажи нісенітниці. Я не спатиму з тим, кого майже не знаю.
— Що ж! — пирхає Олена. — Наче ти свого Алекса знаєш. Закохалася в образ і страждаєш уже котрий рік поспіль.
Подруга любить давати поради та повчати інших. Іноді це дуже дратує.
Я повертаюся за столик і сідаю поряд з Макаром. Сумним він не виглядає.
— Що питимеш? — питає він з посмішкою.
— Та пофіг. Я твоєму вибору повністю довіряю.
За кілька хвилин я залпом випиваю шот, який замовив Макар. Від міцності алкоголю дихання перехоплює, а в грудній клітці дико палить і горить.
— Бр-р-р, я таке вперше пробую, — приголомшено хитаю головою. Горло спазмом стискає і до очей сльози підкочують. Моргаю посилено, глибоко дихаю.
— Зовсім ти пити не вмієш, — ірже Оленка.
— Все нормально? — дбайливо питає Тая, нахиляючись до мене.
— Так, мені вже краще.
Голова туманиться, алкоголь проникає в кров і за лічені секунди п'янить мозок та тіло. Я наче з реальності випадаю. Мабуть, Макар замовляє ще один шот. Потім Оленка кличе нас танцювати, всі погоджуються, крім Таї. Вона у нас правильна дівчинка, алкоголь не вживає, у клуби теж не ходить, тільки заради мене сюди прийшла.
Я танцюю, повністю віддавшись музиці. Очі заплющую, мене сліплять спалахи стробоскопів, а у вухах шумить, наче я під водою перебуваю. Дивні відчуття. При цьому тіло легке, вільне, а губи самі в усмішці розтягуються. Я плавно стегнами погойдую, проводжу руками по волоссю, згинаюсь. Живу моментом.
— Міко, ми додому підемо, — чіпає мене за лікоть Тая.
Розплющую очі. Коли Світлана пішла з танцполу? Я все пропустила! Зате Оленка он танцює і мені підморгує.
— Я вас проведу, — говорю дівчатам.
Кидаю погляд на наш столик. Макар усміхається мені, показує чарку з різнокольоровими шарами. Ще один шот. Не знаю, чи варто пити далі. Я вже зовсім п'яна.
— Спасибі, що прийшли, — обіймаю Світлану, потім Таю.
— Тобі дякую, що запросила.
Ми зустрінемося післязавтра в університеті, поговоримо нормально. Вони дівчата класні. Ми не близькі подруги, але спілкуємось досить добре. Світлана подарувала мені набір якісної доглядової косметики, а Тая — сертифікат на відвідування майстер-класу з гончарства. Обидві потрапили точно в ціль.
Дівчата їдуть, я ж деякий час стою на вулиці та вдихаю прохолодне весняне повітря. Добре так – словами не описати! Жодних тривог, хвилювань, сумних думок про зведеного брата. Мені кайфово, я не хочу додому!
— Це мені? — уточнюю у Макара, повернувшись до столика.
— Так. Будеш? — він простягає мені різнокольоровий шот.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова», після закриття браузера.