Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Секі був поряд, але його доля знову повернулася несподіваною гранню. Реактор його винищувача не розірвався. «Карю» пробив верхню оболонку корабля, занурившись майже на десять метрів углиб. Пілота, точніше те, що від нього залишилося, вирізали з понівеченого винищувача. Його модифіковані мозок та хребет вилучили з нежиттєздатних решток, зберігши також певну частину імплантів. Лейтенант Юкіо вижив — однак про те ніхто з його рідних та близьких так і не дізнався.
А токкейтай Кобаясі, займаючись затвердженням відправки бако загиблих пілотів, натрапив на той, що належав Тенгрі Гаджито. Кобаясі не забув приниження і тому жадав помститися пілотові — навіть мертвому. Не надіслати бако рідним… Як на нього, то була непогана помста. Він дістав з шухлядки складеного вчетверо листа, розгорнув.
Дім, збудований з розбитого каменю, неодмінно розвалиться під тиском урагану. Імперія — це будівництво дому з битого каменю. Я відходжу, усвідомлюючи це.
Токкейтай не без утіхи зіжмакав листа та кинув до інсиниратора.
З-за плеча токкейтая, крізь тисячоліття темних віків, дивився Вольфрам фон Зіверс, ні живий, ні мертвий. Його постать — гротескна статуя з пошрамованої плоті, пластику й полімерного металу — мерехтіла у викривленому просторі позаду Кобаясі, що на мить застиг, відчувши ту химерну зміну в реальності. Він озирнувся, але погляд його пройшов крізь професора, не затримавшись. Цієї миті блакитне полум’я охопило чудернацьку фігуру. Вирячені очі закипіли і лопнули, пасма тонких танталових дротів затріпотіли в струменях пари. Прошита карбоновими волокнами шкіра витончилася й порепалася, розлетівшись вихором тонких напівпрозорих пластівців, оголивши металізовані приводи, що чорніли й корчилися в рентгенівських променях. Синтетична нанокераміка, яка єднала живе та штучне, лущилася від надмірного тиску й температури. Могутні сиґіли вигоряли, перетворюючись на безсилий попіл. Зграєю нажаханих птахів билося лементування — беззвучне, але оглушливе для підсвідомості, що відчувала його відлуння.
Кобаясі невидющими очима витріщався в порожнечу перед собою, намагаючись зрозуміти, що саме його так наполохало. Він дивився точно в ту точку простору, де понівечені залишки того, що було професором Вольфрамом фон Зіверсом, затягувалися в червоточини зім’ятого простору-часу.
До падіння Дзіпангу лишалося менше п’яти земних місяців.
175 GES/1092 ABM
- Unaussprechlichen Kulten -
I
Бріджит О’Шонессі дивилася, як на її очах заживо згорає людина. Заціпенівши, спостерігала за страшними корчами модифікованого тіла.
Холодне блакитне полум’я поглинало суху, жилаву фігуру. Вирячені очі закипіли й лопнули, пасма тонких танталових дротів тремтіли в струменях густої пари. Прошита карбоновими волокнами шкіра витончилася й порепалася, розлетівшись вихором тонких напівпрозорих пластівців, оголивши металізовані приводи, що чорніли й корчилися в рентгенівських променях. Синтетична нанокераміка, яка єднала живе та штучне, лущилася від надмірного тиску й температури. Могутні сиґіли вигоряли, перетворюючись на безсилий попіл. Беззвучне лементування билося зграєю нажаханих птахів, безсилих вирватися з гравітаційної пастки, до центру якої їх нездоланно тягнуло.
Замість плоті — циндра, замість крові — вогонь.
Бріджит підхопилася, смикнувшись у притороченому до полиці спальному мішку, наче в гамівній сорочці. Завмерла, дозволивши тілу повільно опуститися на губчастий пластик спальної поверхні. Випростала руку й обтерла піт, що неприємно холодив чоло.
Поборсавшись, вона врешті вивільнилася з мішка та спустила голі ноги просто в магнітні чоботи. Автоматика, впізнавши форму стоп, підігнала фіксатори. О’Шонессі підвелася, підійшла до рундука, вмонтованого в стіну біля відкидного столика. Особистий простір дозволяв зробити лише крок, ба навіть півкроку, але в умовах «Сінано» це був майже маєток. Серед більш ніж десяти тисяч екіпажу особисту каюту мали заледве десять відсотків його членів.
Не вмикаючи світла, вона пошаруділа в рундуку і витягла звідти пласку еластичну флягу, вже напівпорожню. Приклалася до питного клапана, зробила чималий ковток, поміркувала трохи — і ковтнула ще. Горлянку обпалило, але за мить від шлунка розповзлися тілом тендітні теплі мацаки. В голові прояснішало.
Алкоголь був неабиякою розкішшю на борту військового корабля — особливо материнського. Але, як вчило старе флотське прислів’я, «заборони — то не забобони, їх і обійти можна». І, повзучий каос його жери, алкоголь Бріджит був зараз ґвалт як потрібний. Кляті сни, що переслідували її майже від того моменту, як вони покинули орбіту Марса, ставали дедалі страшнішими. І щоразу в них вона бачила смерть. Жахливу смерть у ненаситному полум’ї. І щоразу була впевнена, що знає людей, які в ньому згорали, але, прокидаючись, не могла пригадати їхніх облич. Опісля голова боліла просто нестерпно, і втамувати той біль могли або ін’єкція — старий добрий «флотський супчик» зі стимуляторів, психотропів, анальгетиків та анаболіків, або міцний алкоголь. Супчик був, звісно, кращий, але роздобути його було ще важче за спиртне.
На зап’ястку завібрував браслет. Його нетерпляче посмикування викликало хвилю полегшення, що пробігла тілом Бріджит аж до коренів волосся — шорсткої тьмяно-платинової кучми, що наполовину складалася з вогнетривких карбонових монониток. І, як той дріт, волосся було гнучке й слухняне — аби лише в Брідж був час (а радше бажання) дбати про зачіску.
Вона підняла руку до обличчя. Браслет утворив невеличку стереограму.
— Post tenebras lux, сестро О’Шонессі, — обличчя, на якому з людського було лише блякле запалене око, привіталося до Бріджит голосом, що більше нагадував металевий скрегіт.
— Osôres eius peribit, брате Кемідов.
— He спиш?
— Тільки-но прокинулася, — вона раптом зрозуміла, що, крім чобіт, на ній більше нічого немає, а Кемідов зараз витріщається на її груди. Це раптове усвідомлення за відчуттям було схоже на струмінь крижаної води, що б’є просто в обличчя. Біль у потилиці, який ніби вже вщухнув, розчинений альтерованим етанолом, знову розпочав свою пекучу пульсацію.
За статутом екіпаж мав спати в білизні — не стільки через моральний аспект, скільки для утримування в тонусі м’язів, що швидко атрофувалися в умовах штучної гравітації. Але довго витримувати на собі компресійне боді можна було хіба за допомогою медикаментозних супресорів чутливості.
— Чудово. Збирайся — і прожогом у тринадцятий сектор. Місцеві зустрінуть тебе в транспортному габі.
— Щось серйозне?
— Wahrscheinlich nichts, — вирячене око ковзнуло поглядом нижче обличчя Бріджит, і нудота знову підкотилася до горла. Різка зміна мови підсилила ефект. — Aber du solltest es trotzdem überprüfen. Sie wirst du bei Ankunft kurz informieren.
— Зрозуміло. Вирушаю, — пульсування стало майже нестерпним, гортань заклякла в спазмі, незграбно вичавлюючи слова, наче засохлу зубну пасту з тюбика.
— Leviter calcare, сестро.
Вона кивнула й опустила руку. Голограма, змигнувши, щезла, а наступної миті О’Шонессі, хитнувшись, схопилася рукою за полицю й вивернула вміст шлунка просто на підлогу. Блювота струменем вдарила у палубу, дрібні каламутні бризки розлетілися навсібіч. Каюту заповнив кислий сморід.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.