Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

Тож зрештою Джеррі тікає з дому. Однак і досі підсвідомо вірить у те, що тля краща за нього. Спершу запевняє себе в тому, що він у безпеці, але з часом починає бачити тлю скрізь — у своєму волоссі, по всьому будинку через те, що його комплекс меншовартості перетворюється на якийсь сексуальний комплекс провини, а тля стає його покаранням, яке він сам на себе накликав, і так далі.

Тепер це вже не здавалося смішним. Тепер, коли Джеррі загребли посеред ночі на прохання його власних друзів. Вони самі — усі, хто був разом із Джеррі тієї ночі, — вирішили вчинити саме так; цього не можна було відкласти або уникнути. Тієї ночі Джеррі склав на купу перед дверима кожнісіньку срану річ, яку йому тільки вдалося знайти в своєму будинку, приблизно дев’ятсот фунтів найрізноманітнішого лайна, включно з диванами, стільцями, холодильником і телевізором, а тоді він усім повідомив, що знадвору чатує гігантська надрозумна інопланетна тля, яка збирається увірватися й схопити його. А пізніше їх висадиться на Землю ще більше, навіть якщо йому вдасться впоратися з цією. Інопланетна тля була набагато розумніша за будь-яку людину і за необхідності могла пройти просто крізь стіни, скориставшись своєю таємною силою. Аби протриматися якомога довше, Джеррі мусив заповнити весь будинок ціанідним газом, і саме це він і збирався зробити. І як же він збирався це зробити? А він уже заклеїв усі вікна й двері так, щоб через них не проникало повітря. Після цього Джеррі запропонував відкрутити крани на кухні й у ванній і наповнити будинок газом, сказавши, що бочка для гарячої води в гаражі вже містила не воду, а ціанід. Він давно про це знав, однак приберігав цей засіб для фінальної битви. Вони всі також помруть, але принаймні не дозволять надрозумній тлі проникнути в будинок.

Його друзі зателефонували в поліцію, а ті зламали вхідні двері й потягли Джеррі до Нейроафазійної клініки. Останнє, що їм усім сказав Джеррі, — це: «Привезіть пізніше мої речі, принесіть мою нову куртку з бісером на спині». Він її щойно купив. Вона йому дуже подобалася. Це була мало не єдина річ, яка йому й досі подобалася; усю решту речей він вважав зараженими.

«Ні, — подумав Боб Арктор, — тепер це вже не здається смішним». І йому стало цікаво, чому воно видавалося таким колись. Можливо, причина крилася в страху, жахливому страху, який усі вони відчували впродовж останніх тижнів, перебуваючи поряд із Джеррі. Він розповів їм, що іноді ночами, коли відчуває ворожу присутність, то нишпорить по будинку із дробовиком. Готуючись вистрелити першим ще до того, як підстрелять його. Саме так робив і його ворог.

«А тепер, — думав Арктор, — ворога маю я. Чи принаймні я на нього вийшов: на його сліди. Ще один довбанутий покидьок на фінальній стадії, як і Джеррі. А коли настає фінальна стадія, — подумав він, — то вона й справді фінальна. Вона врізається у вас краще, ніж будь-який автомобіль „Форд“ чи „Дженерал Моторз“, розрекламований у прайм-таймі на телебаченні».

У двері його спальні постукали.

— Ага? — мовив він, торкнувшись ствола під подушкою.

— Уа-уа, — почувся голос Берріса.

— Заходь, — відказав Арктор.

Він простягнув руку, щоб увімкнути нічник, який стояв поряд із ліжком.

Зайшов Берріс, кліпаючи очима.

— Досі не спиш?

— Прокинувся через сон, — відповів Арктор. — Релігійний. Там страшенно гриміло, і раптом небеса розверзлись, з’явився Бог, і Його голос прогуркотів до мене — що ж він там в біса сказав? — о, ага: «Ти засмутив мене, сину мій», — мовив Він. Бог нахмурився. Я уві сні весь затремтів, підвів очі і спитав: «Що я накоїв цього разу, Господи?» І Він відказав: «Ти знову не закрутив тюбик із зубною пастою». І тоді я зрозумів, що це — моя колишня дружина.

Сівши, Берріс поклав руки на свої обтягнуті шкіряними штанами коліна, пригладив волосся, струснув головою і повернувся до Арктора. Здавалося, він перебував у надзвичайно хорошому настрої.

— Що ж, — жваво проказав він, — у мене є попередня теоретична гіпотеза щодо того, хто міг цілеспрямовано, зі злості пошкодити твій цефаскоп і хто може зробити це знову.

— Якщо ти збираєшся сказати, що це — Лакмен...

— Послухай,— мовив, схвильовано розхитуючись вперед-назад, Берріс. — Щ-щ-що як я сказав би тобі, що вже впродовж кількох тижнів передбачав серйозні пошкодження в одному з приладів, які є в цьому домі, зокрема в одному з надзвичайно дорогих, які важко полагодити? Згідно з моєю теорією, це мусило трапитися! Це — підтвердження моєї загальної теорії!

Арктор уважно поглянув на нього.

Повільно опустившись у кріслі, Берріс знову засяяв своєю спокійною, світлою посмішкою.

— Ти,— проказав він, вказавши на Боба.

— Ти думаєш, що це зробив я? — сказав Арктор. — Розхайдохав свій власний цефаскоп, хоч він і не застрахований?

Його сповнили відраза й лють. До того ж це відбувалося пізно вночі; йому потрібно було виспатися.

— Ні, ні,— швидко із заклопотаним виглядом відказав Берріс. — Ти дивишся на того, хто це зробив. Роз’їбав твій цефаскоп. Ось таким мало бути моє твердження, яке ти не дозволив мені закінчити.

— Це зробив ти?

Здивований, він вирячився на Берріса, чиї очі затягнуло щось на кшталт поволоки, немов він відчував тьмяний тріумф.

— Навіщо?

— Я маю на увазі, що, згідно з моєю теорією, це зробив я,— мовив Берріс.— Вочевидь, під впливом пост-гіпнотичного навіювання. З амнезійним блоком, щоб я не зміг цього пригадати.

Він почав сміятися.

— Пізніше, — коротко мовив Арктор і вимкнув свій нічник. — Значно пізніше.

Збентежений, Берріс підвівся.

— Гей, хіба ти не бачиш — я на високому рівні володію спеціалізованими технічними навичками і маю до нього доступ, я тут живу. Втім, я не можу збагнути одного — свій мотив.

— Ти зробив це тому, що ти псих, — відказав Арктор.

— Може, мене найняла якась таємна організація,— спантеличено пробурмотів Берріс. — Але які їхні мотиви? Ймовірно, розпалити серед нас підозри й конфлікт з метою виникнення ворожнечі, щоб нацькувати нас один на одного, усіх нас, щоб ми не знали, кому можна довіряти, хто наш ворог і щось типу того.

— У такому разі їм це вдалося, — промовив Боб.

— Але навіщо їм це? — сказав Берріс, просуваючись до дверей; зненацька він сплеснув