Читати книгу - "Легенда про Сонну Балку та інші історії"

Від цієї протоки і до міста Манхеттена береги Саунду були дуже розмиті. В одному місці, на східному березі острова Манхеттен і навпроти острова Блеквелл, берегова лінія була сильно порізана вузькими скелястими ущелинами і засаджена деревами, що надавало їй якогось дикого та романтичного вигляду.

У пору припливів і відпливів води в цій частині Саунду надзвичайно бурхливі і керувати судном вкрай важко через круті вири та зустрічну течію. Кажу це з власного досвіду, бо виконував роботу штурмана в цьому маленькому морі мало не з дитинства. Не раз я важив життям, ризикуючи потрапити в кораблетрощу чи потонути під час різноманітних недільних вилазок, до яких разом з голландськими підлітками був вельми схильний.

Посеред цієї небезпечної протоки, неподалік купки скель, названих Куркою з Курчатами, у дні мого дитинства виднівся затоплений корабель, який не вибрався з виру та потонув під час шторму. Ходила легенда про те, що це піратський галеон, із котрим пов'язане одне дуже криваве вбивство, яке саме зараз не можу вже пригадати. Самого похмурого вигляду цього зруйнованого корабля і страшного місця, в якому він догнивав, було досить, щоб пробудити химерні уявлення про нього. Дерев'яні ребра, потемнілі від часу, визирали над водною поверхнею в часи припливу. Коли ж вода спадала, виднілася частина корпусу, а великі дерев'яні шпангоути, подекуди без дощок, виглядали наче скелет якогось морського чудовиська. Там також височів уламок щогли з кількома линвами та брусами, що гойдалися і скрипіли на вітрі. А самотня чайка описувала кола та квилила навколо цього похмурого каркаса.

Історії, пов’язані з цією катастрофою, страшенно лякали та збуджували мою хлоп’ячу уяву. Таке сусідство супроводжувалося романтичними байками про піратів, примар і закопані скарби. Досягши зрілого віку, я провів чимало досліджень, щоб з’ясувати правдивість цих оповідок, бо завжди цікавився білими плямами в історії моєї рідної провінції. Проте мене чекали незліченні труднощі, коли я намагався отримати хоча б якусь достовірну інформацію. Прагнучи докопатися до одного факту, я натрапляв на неймовірну кількість різних побрехеньок. Не буду згадувати ті події в Саунді чи в протоці Пілора, про які й без мене вже достатньо написано. Не скажу нічого і про Камінь диявола, за допомогою якого сам нечистий перейшов із Коннектикуту до Лонґ-Айленду, адже ця тема була сумлінно опрацьована одним моїм достойним приятелем та істориком сучасності, з яким я поділився відомими мені подробицями.[14] Також не розповідатиму про чорного привида в трикутному капелюсі, який сидів на кормі утлого човника та якого іноді бачили в бурю біля Брами Пекла. Його ще називали Нудьгуючим Піратом, хоча мені ніде не траплялася писемна згадка про таку особу і я не зустрічав нікого вартого довіри, хто виклав би всю правду щодо цього. Ну, хіба вдова коваля Мануса Конкліна, але ця бідна жінка була трохи підсліпувата і могла помилитися, хоча дехто базікав, що вона бачила в темряві краще, ніж усі інші люди.

Та це було неважливим поряд із казками про закопані скарби, які захоплювали мене найбільше. Усе, що подаю нижче, я збирав досить довго, і викладене таки трохи схоже на правду.

Пірат Кідд

У давні часи одразу після того, як територію Нових Нідерландів король Карл II відібрав у їхніх вельможностей із Генеральних Штатів Голландії, і допоки там ще не було спокою та ладу, ця провінція стала улюбленим прихистком авантюристів будь-якого штибу, особливо буканьєрів.[15] Це були ватаги розбійників, котрі розбишакували в мирних іспанських поселеннях і нападали на іспанські торговельні кораблі. Вони скористалися легким доступом до гавані Манхеттена та слабкістю тутешньої влади, щоб перетворити це екзотичне місце на своє пристанище, де вони могли б ділити злочинну здобич та готуватися до нових нападів. Вервечки цих відчайдухів, вихідців із різних країн і країв, можна було побачити на вулицях маленького містечка Манхеттена після того, як вони поверталися з відкритого моря і збували загарбане багатство за півціни користолюбним купцям, щоб потім проциндрити гроші в сусідніх шинках, п'ючи, граючи в азартні ігри, виспівуючи, сварячись, галасуючи та жахаючи мешканців сусідніх районів запеклими бійками та розпустою.

Урешті-решт такі дії викликали обурення місцевої влади, і було вирішено витурити цих паразитів із колоній. Серед піратів почалося велике занепокоєння через переслідування з боку закону, і пересиджувати в старих криївках стало небезпечно. Вони закопували свої гроші та коштовне каміння у людних і віддалених місцях, ховали на диких берегах річок і морському узбережжі, відтак, розвіялися по всій країні.

Серед тих, кого залучили до полювання на моряків, був і відомий капітан Кідд. Довгий час він вважався авантюристом, таким собі неоднозначним громадянином — напівкомерсантом, напівконтрабандистом, котрий не гребував і розбоєм також. Він торгував якийсь час із піратами, виходячи в море своїм невеличким москитоподібним суденцем, віднаходячи усілякі незвичні місця, і нагадував курча матінки Кері[16] у бурю.

Цей непоказний персонаж був найнятий урядом командувати кораблем, оскільки знав усі повадки та притулки піратів, як каже стара приказка: «щоб упіймати злодія, потрібен інший злодій». Відтак Кідд вирушив із Нью-Йорка на своєму кораблі «Пригода» добре озброєний і належним чином споряджений. Він проклав свій курс на Мадейру, до Бонавісти та Мадагаскару, а потім взявся курсувати біля входу в Червоне море. Проте замість того, щоб боротися з піратами, він сам став розбишакувати, захоплювати і дружні, і ворожі кораблі, добряче збагативши команду, що складалася з маврів, хоча ними й командував англієць. Збувши награбоване, Кідд повернувся в Бостон, завантажений скарбами, з ватагою своїх товаришів на борту.

Та слава передувала пірату. Про його подвиги в океані вже знали всі. Тому й вдалися до суворих заходів щодо арешту розбійника. Але він, як кажуть, мав достатньо часу, щоб закопати більшу частину своїх скарбів. Розбійник навіть видобув шаблю з піхов, щоб захищатися під час арешту, але його здолали і кинули у в’язницю разом із кількома прибічниками. їх усіх доправили в Англію на фрегаті, де звинуватили, засудили і повісили на шибениці. Кідд помирав важко, бо мотузка, з якої зробили зашморг, луснула під вагою його тіла, і засуджений гепнувся на землю. Його повісили ще раз і цього разу вже успішно. З цього й виникла легенда про те, що його вішали двічі.

Такою в основному була історія Кідда, але вона породила безліч переказів. Оповідки про те, що він закопав після