Читати книгу - "Проти долі, Ерін Кас "

— Куди ми їдемо? — не витримую мовчанки.

— Страшно? — хлопець виглядає дуже задоволеним, наче в нього сталось щось хороше.

— Ні, просто цікаво. В тебе гарний настрій?

— Дуже. Бо тебе побачив, — кидає на мене погляд, а усмішка на моїх вустах не змушує себе довго чекати. Звісно, мені приємно чути такі слова. — В кафе. Вип’ємо кави й перекусимо, бо я сьогодні цілий день нічого не їв.

— Що робив? — запитую з цікавістю. Дуже хочеться дізнатись про нього більше.

— Довго спав, потім з’їздив до мами в гості й приїхав за тобою.

— Не густо справ, — хмикаю, а він усміхається.

— На розслабоні. Але вечір в нас буде активний. Любиш боулінг?

— Емм, не дуже, — насправді я ніколи й не грала в нього.

— Добре, не біда. Що любиш?

— Кіно, але зможу сходити тільки на вихідних, бо потрібно займатись.

— Реально? — дивується й звертає на мене погляд. Мені здалось, що він хотів обуритись, але натомість бере мою руку у свою й усміхається. — Добре, сходимо на вихідних. — Тоді запрошую до себе в гості. Подивишся, де я живу і кава в мене теж є. А їжу можна взяти на винос.

— Вибач, але я ще не готова ходити до тебе в гості. Ми знайомі…

— Зрозумів, не дурень, — весело перебиває мене. — Почекаю, поки ти припиниш мене боятись й повіриш, що насправді подобаєшся мені. Тоді кафе, так? В кафе ти підеш зі мною?

— Так, — усміхаюсь, потішена тим, що він розуміє мої хвилювання.

У кафе повно відвідувачів, але ми знаходимо вільний столик й робимо замовлення. Андрій замовляє собі гамбургер й велику колу, а я обираю їжу для душі — шматок меренгового рулету й велике капучино. Вдома солодощів немає, тому варто насолодитись ними зараз. Знімаю пальто й помічаю, як хлопець пробігається по мені поглядом. Добре, що я одягла сукню. Вона хоч і подовжена, але дуже гарно сидить по фігурі. Це, мабуть, єдиний предмет гардеробу, який купувала я, але й мама схвалила.

— Ти казав, що в тебе суворий контроль, — починаю, а хлопець киває. — Батьки командують? — дуже цікаво дізнатись, бо з контролем у нас схожі ситуації.

— Зведений брат уявив себе розумним й вирішив, що можна набридати своїми повчаннями, — говорить трохи роздратовано. — Якби не його контроль, я б вже перевівся на заочне відділення й займався чимось своїм.

— А в мене мама тримає все в руках, — вирішую поділитись у відповідь на його зізнання.

— У нас навіть ситуації схожі, — повторює мої думки. — Ми точно створені одне для одного, — підморгує, викликаючи в мені купу різних емоцій.