Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

Вона знала, що це чоловік, адже третьої ночі, після того, як він переніс її з дивана на ліжко, наважилася до нього торкнутися. Вона торкалася пальцями його обличчя згори донизу: у нього були високі вилиці і гострий ніс, довге, пряме й жорстке волосся, що сягало коміра його піжами (знання того, що він спить одягнений, принесло їй неабияке полегшення). На його підборідді росла щетина. Він дихав спокійно та рівномірно. Та навіть обмацавши усе його обличчя та плечі немов сліпа, вона не була впевнена — чи він насправді спав, а чи вдавав із себе сплячого.

Роло не вірив в існування незнайомця, а от Еразмус з ізбйорном відверто ігнорували будь-яку згадку про нього. Тому вона могла покладатися тільки на себе. Звичайно, це міг бути лише сон, якби не вм’ятина на сусідній подушці, яку вона бачила кожного ранку, коли прокидалася. Одного разу дівчина навіть знайшла на кутику тієї подушки чорну волосину.

Коли з’являвся незнайомець, вовка ніколи не було поруч. Вона допитувалася його, чому він не спинив непроханого гостя, та Роло казав, що жодного разу не чув і не бачив, щоб хтось заходив до її кімнати. Він погоджувався, що зранку ліжко пахло чоловіком, але не міг зрозуміти, як цей чоловік міг прокрастися повз нього непоміченим.

Іншою тривогою дівчини було її вбрання. Їй не надто подобалося шиття. І лише думка про те, щоб підшити оті безглуздо орнаментовані сорочки, змушувала її здригатися. Однак по двох тижнях ласування їжі з білосніжного фарфорового посуду та спання на шовкових подушках, вбрана й далі у зношений светр та залатану спідницю, вона раптом почала перейматися своїм виглядом.

Як на те пішло, то окрім неї і того нічного незнайомця ніхто у палаці не носив одягу. Тому вона розуміла, що усім іншим байдуже, у що вона вбрана. Але все ж, вперше в її житті марнолюбство взяло гору. Адже вона була красивою молодою дівчиною, котра все своє життя доношувала лахміття за вісьмома своїми братами та сестрами! Так, ці шовкові сорочки були не нові, але вони виглядали так, немов їх одягали лише раз. До того ж вони були виготовлені із таких ніжних та розкішних тканин, що їй було боязко навіть торкатися до них своїми спрацьованими руками.

Увесь наступний тиждень дівчина провела, вшиваючи сукні та відрізаючи зайву тканину великими ножицями. Коли вона робила це вперше, їй аж у голові запаморочилося: одна така сукня могла би прогодувати її сім’ю упродовж цілого року! А вона ото сиділа тут, на купі дорогих суконь, ріжучи їх заради власної примхи та підшиваючи їхні розкішні краї своїми кривими стібками.

Часто доводилося відрізати мереживо або ж коштовні перли, що оторочували нічні сорочки, щоб укоротити їх до потрібної довжини. Відтяті мережева та низки перлів дівчина делікатно складала у пахучу дерев’яну скриньку, котра стояла у неї в спальні. Вона вирішила не пришивати їх назад до сорочок, бо хотіла, щоб її одяг виглядав простіше. Проте у неї були деякі плани на все це добро: наступного року, коли прийде час повертатися додому, вона планувала прихопити ту скриньку зі собою. Бо хоча ведмідь і обіцяв її сім’ї багатство — вона на власні очі бачила його жертвоприношення — а проте їй хотілося певності. Дівчина знала, наскільки лінивим та нерозважливим був Аскелядан. Її б не здивувало, якби вона дізналася, що його слава здрібніла і він розтринцяв усе те багатство за кілька років. Тому, якби їй вдалося забрати з собою усі ці перлини та інші коштовності, вона б могла їх продати і цим допомогти своїй сім’ї.

Згодом, хвилюючись, що їй нічого не дозволять з собою взяти, коли повертатиметься додому, вона пошила собі пояс із таємною кишенею. Для цього довелось порізати на шматки одну потворну нічну сорочку із темно-багряного шовку. Дівчина поклала до кишені перли, золоті коралі та рубіни, котрі вона повідрізала від розкішної бальної сукні. Напхавши кишені до верху, вона наглухо їх зашила і носила на собі цей пояс удень і вночі, знімаючи його лише, щоб прийняти ванну, бо хотіла бути певною, що, попри все, у неї залишиться хоч якесь багатство.

Впоравшись з одягом та оглянувши верхні зали палацу, вона почала досліджувати покої, що знаходилися внизу. Їй ще ніколи не доводилося заходити на кухню, де готували всі ті вишукані страви, якими вона ласувала, або ж бачити службові приміщення, про які згадував Еразмус. Вона якось запитала, чи їжу, яку вона їсть, створено за допомогою магії, адже Еразмус був єдиним слугою, якого вона бачила. Однак фавн, який на той час уже звик до дівчини та її запитань, пояснив, що їжу готують слуги.

— Хто вони? Ці слуги також фавни? — запитала дівчина.

Проте фавн нічого на те не відповів. Дівчині пригадалося його сумне лице, коли він розповідав їй, що минули роки з того часу, коли він востаннє бачив леді-фавна. Безперечно, ті слуги не були ані фавнами, ні людьми. Бо якби вони були людьми, навіщо було б їх ховати?

Дівчину переповнювала цікавість. Ким були ті слуги? Ізбйорнами? Драконами? Якимись іншими створіннями, приміром, як фавн, про існування яких вона навіть не підозрювала?

Фавн був непохитним і говорив, що службові приміщення — то не місце для панни. Вона намагалася заперечити й пояснити йому, що ніяка вона не панна, а звичайнісінька дроворубова донька, однак він лише хитав своєю рогатою головою.

— Панно, можливо, ви й не народилися в палаці, але зараз у ньому живете, тому ви — панна. На кухні вам не місце.

— Але я вмію готувати перепічки лефсе, — невгавала вона. — А також вмію пекти фруктові пиріжки. Мені доводилось побувати на багатьох кухнях.

Щодо останнього твердження — дівчина дещо перебільшувала. Насправді, окрім своєї власної кухні, їй вдалося побувати лише на кухні своєї сестри, Йорун.

— Перепрошую, моя панно, але на кухні вам не місце, — ввічливо, однак наполегливо сказав фавн.

Тому дівчині не залишалося нічого іншого, окрім як іти за фавном назирці. Роло відмовився її супроводжувати, пояснивши, що невиховано переслідувати особу, якщо не збираєшся її їсти. Тому він зостався на своєму улюбленому місці, біля вогнища у вітальні.

Тим часом дівчина дочекалася, доки Еразмус прибере тацю з рештками сніданку, порахувала до десяти, вийшла в коридор і пішла слідом за фавном. Стежити за кимось у палаці було завиграшки! Через кожні кілька