Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

- Ну і який він, цей Безстрашний їхній? Страшний? - запитала баба Люба, краще б про моє самопочуття поцікавилася, чесне слово! У мене нутро так крутить, що нічого не можу. Мені б у туалет, а вони деталей хочуть, як бабки на базарі.

- Не знаю, я його лише зі спини бачила, монстр, як монстр: сірий і здоровий, - спробувала від них відбитися і добратись до коридору, але де там.

- Сірий? Ой, матусі! - пискнула одна з бабок і почала читати якусь молитву.

- Вони всі сірі, ви що, не помітили?

- Ми думали, вони просто хворіють на щось, - відповіла баба Варвара, решта ствердно закивали.

- Ох, якби ж! Та ще їхній головний нічого не з'їв, наче здогадався про все, - стогнала, згинаючись навпіл. Так, справи вже серйозні, і мені час шукати кімнату для усамітнення.

- Ой, дорогенька, а ти сама-то як? Упир цей їсти тебе змусив, худеньку таку. Погано все, так? - заголосила баба Люба, поки я намагалася обійти її огрядне тіло і дістатися заповітного коридору, а потім і потрібної кімнати.

- Якщо ви мене не пустите, все буде дуже погано і соромно! - пробубнила я на бігу.

До коридору я дісталася, але там на мене чекала підстава, до заповітного місця вже зібралася довга черга, тож у коридорі не проштовхнутися. У тому, що дуже скоро всі здогадаються, що причина їхнього нездужання криється в їжі, у мене не було сумнівів. Тож на кухню я поверталася теж бігом. Там ми дружною нарадою вирішили, що бабки в коморі закриються, кухаря розбудять і, якщо що, все скинуть на нього. Мовляв, не показав, не розповів, напився бідненький і в коморі заснув. Мені навіть довелося трофейне пійло віддати, щоб натуральніше п'янка виглядала.

Сама я з ними не залишилася, мене кликала природа. Ідея піти на поверх із покоями цього їхнього монстра серед монстрів прийшла від потреби. Будувалася вона на тому, що його бояться, і черги може не бути зовсім. На поверсі зрозуміла, що якось людей немає зовсім, а все від того, що туалет на поверсі був лише один, і той - в особистих покоях цього здорового монстра.

У будь-якій іншій ситуації я б побоялася піти прямо туди, але живіт скрутило так, що в покої я вбігла, не встигнувши прикрити за собою двері. У кімнатах було темно і тихо, лише в каміні, тихо потріскуючи, тлів вогонь. Одразу ж побігла у ванну, яку я знайшла суто інтуїтивно, порахувавши, що вона має бути не далеко від спальні.

Ох, як мені живіт-то крутило на білому фаянсовому другові. На що тільки не підеш, щоб цим козлам заморським, підлість зробити. Час тягнувся довго, я не особливо прислухалася до того, що відбувається в покоях цього го, зосередившись на головній справі. Тому до моменту, як я закінчила свої справи та збиралася витерти руки після вмивання, гучний шум застав мене зненацька.