Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Тепер я розумів, що означає ця туга, яку я так часто помічав в очах Лани.

- Мабуть, це важко, рости в таких умовах?

- Не те слово. Тож ви маєте зрозуміти, чому я так хочу, щоб ні Марк, ні десятки інших дітей не почувалися нікому не потрібними в цьому світі. І я щиро сподіваюся, - дівчина відвернулася до вікна, але я все одно вловив сльози в її голосі. - я сподіваюся, що Марк відчуває, що хтось любить його тільки за те, що він існує на цьому світі. Кожна дитина заслуговує на це.

Я усе ж помітив сльози в її очах. Я відірвав погляд від дороги і подивився на Лану, яка відвернулася до вікна. Навряд чи вона розглядала пейзаж. Я не міг зрозуміти, чи говорить дівчина з таким болем тільки про Марка і сиріт, яких вона хоче пригріти під своїм крилом, чи згадує і своє минуле.

Я простягнув руку і підбадьорливо стиснув плече дівчини.

- За Марка не хвилюйтеся, - запевнив її, - робиться все можливе, щоб знайти його матір.

- А якщо вона просто не хоче цієї дитини? - запитала Лана, відриваючи погляд від вікна. - Ви думали про таку можливість?

Так, я думав про таку можливість, хоча й намагався сподіватися на краще.

Няня обернулася до Марка і доторкнулася пальцем до ніжної щоки малюка. Той відповів на її дотик, радісно дригнув ніжкою.

- Напевно, є якісь розумні пояснення тому, що мати покинула свою дитину, але я, зізнатися, не можу придумати жодного. А ви?

- Що ж. Можливо, вона потрапила в якусь халепу і їй нема на кого покластися. Або в неї фінансові труднощі, і вона повернеться за хлопчиком, щойно владнає всі справи.

- Ви справді вірите в це?

- Однозначно!

Але чи так це? Чи справді я вірю у те, що говорю. Чи мені просто хочеться здаватися впевненим перед цією жінкою. У будь-якому разі, мені не хотілося думати про те, що може трапитися, якщо матір хлопчика не знайдуть найближчим часом.

Невдовзі ми побачили масивну будівлю з червоної цегли з великою парковкою і величезним червоним хрестом над дверима.

- Ось ми і приїхали, - сказав, заглушивши мотор. - Йдемо?

Витягнувши малюка з павутини пасків безпеки, я із розчуленням подивився на нього. Ну як хтось міг відмовитися від такої крихітки? Малюк радісно посміхався мені.

- Ну і над чим ти смієшся, дурненький? Ти будеш нас ненавидіти все життя, що залишилося, за те, що ми віддаємо тебе в лапи цим ескулапам.

Лана засміялася, і я зловив себе на тому, що мені подобається звук її голосу.

Я почекав, поки Лана дістане пакет із підгузками. Дівчина підійшла до мене і простягнула руки, бажаючи забрати дитину.

- Я понесу, нічого страшного, - сказав, і вирушив слідом за світлим волоссям пані Пасічник, яке майоріло за вітром.