Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Пам’яті Володимира Котвіцького

Десь, із далекого сузір’я
Ясніє зірочка вгорі,
Й кремезний дуб, що на подвір’ї,
Їй посміхається вночі.

Ця зірка нова засвітилась –
Душа Володі відійшла,
На небі сяйвом загорілась
Й останній прихисток знайшла.

Тепер із неба йде щоночі
І освіщає рідній дім,
Й матусі виплакані очі
Осушить й посміхнеться всім.

Тепер він – Ангел-Охоронець
Для їх великої сім’ї.
Для всіх братів він – оборонець
Й оберігатиме усіх.

А дуб – міцний стоїть, високий,
Торкають небо гілочки.
Він пам’ятає день тут кожний,
Під ним зростали діточки.

Аж шість синів у їх родині,
Володя – меншенький із них.
Були всі дружні і ще нині
Все люди хвалять їх усіх.

Не стало меншого в Херсоні,
На службі строковій він був.
Що почалась війна на Сході,
Не вірив дехто і не чув.

Військові дії починались
І перші втрати понесли.
Володі й Верещаку дісталось,
Бо перші згинули вони.

Тепер на небі, у сузір’ї,
Сіяє зірочка згори.
А дуб кремезний на подвір’ї
Розправив гілля догори.