Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

сили, ніколи так не озброїться у змові проти всіх чеснот, щоб ім’я філософії перестало бути шанованим і священним. А втім, самою філософією треба займатися спокійно і скромно. — /12/ «Як це так? — запитаєш. На твою думку, скромно віддавався філософії Катон, що самою своєю промовою у сенаті приборкав громадянську війну? Катон, який сам-один кинувся між війська двох розлютованих вождів[73], Катон, який став водночас і проти Помпея, і проти Цезаря, хоч усі інші римляни нападали то на одного з них, то на другого?» — /13/ Можна б іще посперечатися, чи варто було мудрецеві втручатися тоді у суспільні справи. — «Чого домагаєшся, Марку Катоне? Таж не про свободу йдеться: її давно вже не стало. Питання лиш у тому, кого матиме своїм повелителем Рим — Помпея чи Цезаря. А що тобі до тієї суперечки? Ні одна, ні друга сторона не є твоєю: мова лише про вибір повелителя. То чи ж не однаково тобі, хто візьме гору? Може перемогти кращий, але хто б із тих двох не переміг, той таки напевно не буде зразком чесноти». — Я торкнувся лиш тієї ролі, яку Катон відіграв уже наостанку. Але й попередні роки були не з тих, які давали б можливість мудрецеві займатися справами республіки, що стала здобиччю грабіжників. На що ж інше, окрім вигуків та гнівних слів, міг спромогтися Катон, коли люд, ухопивши його, тягнув, обпльованого, геть за межі форуму, чи коли прямо таки з сенату його вели до в’язниці[74]?.. /14/ Потім ми ще повернемося до того, чи мудрецеві варто займатися державними справами. А тим часом відсилаю тебе до стоїків, які, відсторонені від суспільних справ, усе ж нічим не ображали тих, хто при владі, а лиш відійшли, аби вдосконалювати своє життя і створювати правові засади для людського роду. Мудрець не порушуватиме усталених звичаїв, не привертатиме загальної уваги небувалим способом життя. — /15/ «То що? Варто триматись тієї засади — і буду в безпеці?» — Не можу тобі обіцяти цього більшою мірою, аніж поміркованій людині обіцяю здоров’я. Трапляється, що й у затоці тоне корабель, — що вже казати про відкрите море! Наскільки ймовірніші небезпеки для того, хто постійно в дії, у напрузі, якщо й дозвілля не захищає від пригод? Гинуть іноді й невинні (хто перечитиме?), але винні — таки частіше. Мистецтвом бою володів той, кого й крізь панцир досягло вістря. /16/ Загалом, розумний бере до уваги задум, а не наслідок. Початок залежить від нас; щодо завершення вирішує фортуна, але над собою я не визнаю її суду. — «Все ж вона чимало може нашкодити, чималою бідою вдарити!» — Розбійник, порішивши мене, буде моїм убивцею, а не суддею.

/17/ Ти вже сягаєш рукою по щоденний прибуток. Нині плататиму тобі золотом. А що мова зайшла про золото, то ось тобі порада, як домогтися того, щоб і користуватись, і володіти ним ти міг любіше. «Той найбільше втішається багатством, хто найменше відчуває в ньому потребу». Поцікавишся, чиї то слова? Я вже звик (знай мою щирість) хвалити чуже: це слова Епікура, або Метродора, або ще когось із тієї майстерні. /18/ Та хіба так важливо, хто сказав? Усім сказав. Хто відчуває потребу в багатстві, той боїться за нього. Хто тремтить над своїм майном, той не може втішатися ним, а хто прагне ще й додавати що-небудь до нього, той, пам’ятаючи про відсотки, забуває з нього користати: отримує рахунки, вичовгує торгову площу, гортає календар — із господаря стає управителем.

Бувай здоров!

Лист XV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Був у наших предків, ще й нині не занедбаний, звичай починати листа словами: «Якщо та здоровий, то добре; я — здоровий». Ми ж із повним правом могли б казати: «Якщо та присвячуєшся філософії, то добре». В ній-бо — справжнє здоров’я; без неї — хвора душа. Та навіть тіло, хоч як його зміцни, то це — міць божевільного або нестямного. /2/ Тому дбай передусім про те перше, справжнє здоров’я, а потім — це вже недорого коштуватиме — повертайся до другого, якщо справді хочеш бути здоровим. Безглузде, мій Луцілію, те заняття, та й не личить воно освіченій людині — плекання м’язів рук, укріплення шиї, зміцнення боків. Хоч як відгодовуй себе, хоч як обростай м’язами, однак ніколи ні вагою, ані силами не дорівняєш добірному бикові. А ще зваж на те, що надмірна вага тіла пригнічує дух, позбавляє його рухливості. Тому, як тільки можеш, обмежуй своє тіло, вивільнюючи місце для духу. /3/ Скільки-то клопотів у тих, хто завзято плекає своє тіло! Передусім виснажливі вправи, від яких наші душевні сили наче вичерпуються, — ми неспроможні зосередитись на тонших заняттях. Крім того, великий надмір поживи притуплює розум. Подумай, врешті, про тих найнижчої проби рабів, про тих горе-наставників, які проводять час між олією та вином[75], людей, які задоволені днем лише тоді, коли добре спітніли, коли замість того, що стекло з них потом, вони влили у своє порожнє нутро черговий, ще місткіший кухоль напою. Але ж пити і спливати потом — заняття хворих на живіт!

/4/ А тим часом є легкі й короткочасні вправи, які одразу ж роблять тіло пружним, а крім того, — на це варто особливо зважити — заощаджують час. Можна, скажімо, бігати, рухати руками з якимсь тягарем, стрибати, чи то піднімаючи тіло вгору, чи посилаючи його вперед, можна й підстрибувати, так би мовити, на зразок саліїв[76], або, кажучи по-простому, валіїв[77]. От і вибирай будь-яку з цих вправ, яка з часом стане для тебе легкою і звичною. /5/ Але, що б ти не робив, якнайскоріше повертайся від тіла до душі. Її вправляй і днями, й ночами. Не треба великих затрат, щоб її живити. А ще, коли вправляєш душу, на заваді не стане ні холод, ні спека, ні сама старість. Дбай же про те своє майно, що з віком стає не гіршим, а кращим. /6/ Не велю тобі, одначе, повсякчас хилитися над книжкою чи табличками: душі теж потрібно дати якусь перерву. Але не з тим, щоб вона розслабилась, а лише перепочила. Прогулянка на лектиці, до речі, й тіло тобі розрухає, і заняттям не перешкодить: можеш читати, можеш диктувати, можеш розмовляти, слухати. Та й піша прогулянка не заважає тобі віддатись будь-якому з тих занять.

/7/ Не раджу тобі нехтувати