BooksUkraine.com » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

170
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 212 213 214 ... 248
Перейти на сторінку:
їх повели в номери відпочивати. Вже й сам відчуваю, що випив достатньо, то переходжу на воду, сидиться добре, аж тут Плумпе каже, що завтра важкі зйомки, треба розходитися. Я повертаюся до свого номера, падаю на ліжко і відчуваю в боку тепло від пані Анастасії. І те тепло якось мене роз’ятрює, не дає лежати. Я підхоплююся. Чому б не сходити до пані Кольцової, не заспокоїти її, розповісти, що про вампірів я набрехав, а то ж хвилюватиметься, бідолашна. Виходжу в коридор, підходжу до дверей її номера, хочу постукати, коли чую голоси. Хтось розмовляв, досить гучно, але щось розібрати з-за дверей важко. Я присідаю і прикладаю вухо до замкової щілини.

— Не смійте так зі мною розмовляти! — ображено казала Анастасія. — Я вам не якась хористка! Я — відома акторка!

— Настю, в моїх силах зробити так, що та більше не потрапиш у жодне кіно! І та це знаєш! — це говорив Анатоль, той самий Куйбіда, що привіз мене сюди.

— Не треба мене шантажувати!

— А я й не шантажую. Просто це факт. Я не хочу ламати тобі життя, то зроби те, що я наказав.

— Я відчуваю себе проституткою!

— Та він же тобі сподобався! Ти ж так до нього притаскалася за столом.

— Не твоя справа!

— Моя. Зараз же пішла до нього! Закрути йому голову, щоб тиждень він не бачив нічого, крім твоїх цицьок!... — чується ляпас.

— Як та смієш! — ображається Анастасія.

— Слухай, в тебе ж справді чудові цицьки.

— Припини!

— Це та припини! Не забувай, звідки я тебе взяв, припини вдавати цнотливицю! — у голосі Анатоля несподівано з’являється метал. — Зараз же йди до нього, і щоб цей селюк наступний тиждень був у раю твого імені. А потім ми відправимо його звідси. Лише тиждень! Дій! — я чую кроки до дверей. Коридор довгий, то втекти кудись я не встигну. Ще не підвівся від щілини, а вже стукаю у двері.

— Пані Анастасіє? Це Іван Карпович.

Пауза, задовга пауза, Анатоль не виходить, мабуть, десь ховається.

— Так, Іване Карповичу, — каже Анастасія і дещо згодом відчиняє мені двері номера. Робить здивоване обличчя.

— Анастасіє, я там наплів трохи, про вампірів, так то брехня. Не зустрічав я їх, і думаю, що немає їх, принаймні в Києві. То не хвилюйтеся.

— О, це добре, а то я так нажахалася! Заходьте, Іване Карповичу! — запрошує вона, і я бачу в її очах якісь дивні веселощі.

Заходжу, Анатоля не видно, він десь сховався. В іншій кімнаті, в Анастасії теж великий номер на дві кімнати.

— Хочете випити?

— Та, мабуть, уже досить.

— Давайте вип’ємо! — каже вона і сміється. — Я так рада, що ви прийшли! Ходімо!

Вона йде у другу кімнату. То Анатоль, мабуть, залишився у першій і зараз спробує втекти непоміченим. Ну й добре, нехай думають, що я нічого не знаю. І тут бачу чоловічий черевик, що стирчить з-під широкого ліжка. Анатоль під ліжко заліз?

— Ось, хороший французький коньяк, — Анастасія підносить два келихи і безтурботно всідається. На ліжко. — Прошу, Іване Карповичу, не стійте опудалом, сідайте! — вона плескає долонею по ковдрі на ліжку. Вона не знає, що Анатоль на підлозі? Чи знає? Шалена дівка!

Я сідаю, вона цокається.

— Ну, за зустріч, — каже вона тихенько, підморгує і так поводить язиком по губах, що я аж сіпаюся. Вона випиває, і я випиваю. Дивиться на мене, хитрувато примружившись, і я дивлюся. В її очах якісь зовсім бісівські вогники.

— Іване Карповичу, я навіть мріяти не могла, що познайомлюся з вами.

— Та ну що ви таке кажете. Я — провінційний пень, а ви — відома на всю імперію акторка!

— Але більшість газетярів чергує біля готелю не через мене, а через вас І газети писатимуть завтра здебільшого про вас Що герой, найкращий сищик імперії, невтомний борець зі злочинами, нарешті оговтався після важкою кавказькою полону і узявся за нову справу. Всі будуть радіти й цікавитися, що за справа, і тільки десь в останньому абзаці побіжно згадають про Кольцову.

— Ви прибідняєтесь, пані Анастасіє.

— Анітрохи, Іване Карповичу, анітрохи. Ситуація така, як я вам сказала, — вона всміхається.

— Бачу, ви з цього приводу не дуже журитеся.

— Ну що ви, я рада, що маю можливість познайомитися з вами ближче.

Вона говорить це, ставить келих на маленький стілець поруч і наближає своє обличчя до мою. Вона гарна до нестями, але я не забуваю, що під ліжком дехто є. Не забуваю, а потім геть нічого не пам’ятаю, бо Анастасія цілує мене. Мені навіть не надано було останнього слова, вирок оголошено й одразу виконано.

— Слухайте, Іване Карповичу, та ви в ліжку не гірший, аніж на сторінках журналів, — шепоче вона згодом, а в мене у голові гуде, і весь засапався, чого раніше не бувало. Чи то вже вік, чи то після Кавказу не відновився повністю, але ось зараз відчуваю себе загнаним конем, хоча щось ранувато загнався. Ледь вгамовую подих, відчуваю, що весь вкрився потом Тут іще згадую про Анатоля під ліжком.

— А як найкращий сищик імперії ставиться до експериментів? — шепоче Анастасія.

— Це як? — лякаюся я, бо думаю про Анатоля і згадую, що у вищому світі частенько бувають всілякі збочення, як-от коли одна жінка і два чоловіки. Он дівчата з закладу Розочки Шпільман розповідали, що до них ходив один пан, який полюбляв, щоб із жінкою йому допомагав один зі швейцарів.

— Ну, от коли, наприклад, жінка згори. Чули про таке? — Анастасія сміється.

— Не тільки чув, але й бачив. То для нероб, але як бажаєте, то чому б і ні, — кажу їй, і вона користується моєю поблажливістю.

Далі вона питає про моє ставлення до інших статевих цікавинок. Дещо мені знайоме, про дещо тільки чув, тож пані Анастасія вчителює зі всім захопленням молодості. Потім я вже лежу, наче риба на березі, тільки кахкаю та ледь рухаю онімілим язиком, а вона повна сил і бадьора.

— Слухай, Ваню, а ти, бачу, прогресивна людина! Багато б хто на таке не погодився, — дивується вона про останні наші забави.

— Багато хто такої страви не куштував, тому й не погодиться. А це ж наче диню

1 ... 212 213 214 ... 248
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"